Презентация на тему: Улас Самчук-Гомер ХХ століття

Реклама. Продолжение ниже
Улас Самчук-Гомер ХХ століття
Улас Самчук-Гомер ХХ століття
Улас Самчук-Гомер ХХ століття
« Марія » — перший в українській літературі художній твір про насильницьку колективізацію.
Улас Самчук-Гомер ХХ століття
Улас Самчук-Гомер ХХ століття
Улас Самчук-Гомер ХХ століття
Улас Самчук-Гомер ХХ століття
Улас Самчук-Гомер ХХ століття
1/9
Средняя оценка: 4.7/5 (всего оценок: 84)
Код скопирован в буфер обмена
Скачать (423 Кб)
Реклама. Продолжение ниже
1

Первый слайд презентации: Улас Самчук-Гомер ХХ століття

“Я не тому письменник українського народу,що вмію писати. Я тому письменник,що відчуваю обов ’ язок перед народом. Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені Використати його для доброго, для потрібного.” Улас Самчук

Изображение слайда
Изображение для работы со слайдом
1/2
2

Слайд 2

Ім ’ я письменника Уласа Самчука ще прижиттєво було відоме у країнах Європи та Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, " вражає не те, що на українській землі народився цей вийнятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у " волинській тихій стороні ", в абсолютно безпросвітних обставинах ". Таким як Самчук, кому доля накреслила стати "одним з найбільших українських письменників XX століття" з раннього дитинства закрито було дорогу "...в широкий світ, до високої освіти і вершинних здобутків європейської цивілізації. І треба було або змиритися із приреченістю долі, або ж кинути їй виклик, порвати з рідним середовищем і йти до того широкого світу, шукати в ньому себе. Улас Самчук вибрав друге. І саме цей вибір уможливив його шанс стати європейським письменником ".

Изображение слайда
Изображение для работы со слайдом
1/2
3

Слайд 3

У своїх споминах Улас Самчук мотивує свій життєвий вибір так: "Головне, те головне, моє нестерпне, безупинне, невідступне бажання писати. Бути письменником.... Десь сімнадцятим роком мого життя посіла мене ця пропасниця, з якою я просто не міг дати ради. Я писав днями й ночами, я занедбав навчання, за мене почали хвилюватися батьки: "От буде босяк - ледащо, не здібне навіть до хазяйства".... Жадоба світу, знання, слави у селі, "на краю світу" під глухою, мертвою, зачумленою поліційним терором границею... Що за дика примха! Мене рвало на куски бажання вирватися звідсіль, отрясти порох взуття і відійти на другий "край світу". Рішучість, ризик, наполегливість, витримка - це ті головні якості, завдяки яким Улас Самчук йшов без оглядки до своєї заповітної мети. Як письменника і громадянина його сформували два світи, дві культури, дві традиції - Схід і Захід, Україна і Європа.

Изображение слайда
1/1
4

Слайд 4: Марія » — перший в українській літературі художній твір про насильницьку колективізацію

Коли писався цей твір—у 1932—1933 рр.— в Україні лютував голод, штучно влаштований, з метою винищення селянства, тих Матвіїв-господарів, котрі годували народ, були найпершими носіями української ментальності, волелюбного духу. Голод забрав мільйони життів, невинних жертв сваволі та безчинства. Психiчнi вiдхилення мертвих канули в небуття разом з їхнiми виснаженими тiлами. Зранена психiка живих залишилася на все життя. Її ж вони передають своїм нащадкам, навiть тодi, коли б їм цього не хотiлося. Зовсім свіжими слідами цих страшних подій пішов і автор. Він присвячує твір «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933». Вже 1934 р. «Марію» було видруковано окремою книжкою у Львові. Перед читачем постала жорстока правда про становище українського селянства після революції 1917 р. З цієї причини «Марію» в СРСР було заборонено.

Изображение слайда
Изображение для работы со слайдом
Изображение для работы со слайдом
1/3
5

Слайд 5

У цьому творі, як і в попередніх, Улас Самчук проявив себе суворим реалістом, побутописцем українського селянства. Йому притаманна традиційність зображення: реалістичні картини-описи побуту, праці постають через спокійну оповідь, без тієї надмірної емоційності, яку можна спостерегти в літературі 20—30-х рр. Маємо тут і традиційний любовний трикутник: Корній—Марія—Гнат. Описи зовнішності героїв теж традиційні, щоправда, без зайвої деталізації. Портрет створюється двома-трьома штрихами, які передають погляд, одяг, поставу. Марія—сільська красуня, інакше не зав'язався б любовний трикутник, бо сирота, а отже, бідна: «Виграють оті чорнезні, оті бездонні....Гляне—опалить... А щоки повні, округлі, з ямочками. Кучері чорним полум'ям горять. Картина—невгомонна, співоча картина» Корній, якого кохає Марія, —широкоплечий красень: «Високий, барчистий, міцний виголений червоний карк... Одягнений пишно, чисто, у правій руці кашкет без дашка зо стрічкою. На стрічці напис і дві котвиці на кінцях». Але Марію любить Гнат, і любить сильніше, аніж Корній. Та Гнат непоказний, ще й каліка. Ось він дивиться в розбите дзеркало: «Моргнув рижою бровою і все завершив чортівськи звабливою усмішкою». У. Самчук не ідеалізує своїх героїв. Кожен із них має живе, природне обличчя, поводиться відповідно до розвитку дії, часто замислюється над своїми вчинками сам або ж автор супроводжує оповідь психологічно ненав'язливим коментарем. Для прикладу можна згадати поведінку Марії в шлюбі з Гнатом із тих часів, як повмирали її діти і Корній прийшов із служби у відпустку. То була поведінка розпутної жінки, але вона психологічно вмотивована, і читач сприймає її без упереджень. Марія—сильна натура, вона не боїться кинути виклик долі, якщо та не посилає їй щастя: «Робилося шкода затраченого дівоцтва. Хотілося мститисн комусь, а що під рукою Гнат, так на нього все, Він, а не хто інший винний. Він, рижий, з маленькими гострими очима, упиром впився у її соковите дівоцтво і висмоктав з нього перші найсолодші соки. Так вона ж йому задасть!».

Изображение слайда
1/1
6

Слайд 6

Твір має підзаголовок: « хроніка одного життя». Загальний стиль викладу цілком відповідає хронікальному жанрові — про Маріїне життя розповідається в чіткій часовій послідовності. Але композиція має своєрідне кільцеве обрамлення: вже з перших рядків ідеться про завершення земного буття Марії: «Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі». Такий урочисто-піднесений, у якійсь мірі підсумковий, зачин налаштовує на сприймання всього життя Марії через призму якогось вищого сенсу. Далі, ніби на екрані, «прокручується» її існування, починаючи від народження. Вся історія розділена на три періоди, які вкладаються в розділи «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб». Кожен із них є також розповіддю про певний етап у житті українського селянства. «Марія»  також містить кілька основних мотивів, які вирізняються в структурі тексту, загалом описово-розповідному. Вони тісно пов'язані між собою, тому скріплюють, цементують його в єдине ціле. Збирач свідоцтв Голодомору американець М.Вільямс біля картини, яка засвідчує трагедію української Матері та її дітей, знищених голодом.

Изображение слайда
Изображение для работы со слайдом
Изображение для работы со слайдом
1/3
7

Слайд 7

Найперше це мотив праці, як невід'ємної частини існування селянина. Праця в романі показана не лише як основа активного діяння, життя взагалі. Вона є потужною рушійною силою не лише матеріального буття, а й духовного наповнення людини. Завдяки їй вона міцно стоїть на ногах, впевнена в завтрашньому дні, має повагу, авторитет. Традиційне народне світобачення відбилося в цій позиції автора. Самовіддана праця зробила з Марії заможну селянку, поєднала, нарешті, з Корнієм. Завдяки вродженому працелюбству витримувала всі несподіванки долі, після пожежі сама, без Корнія, відродила своє родинне гніздо. За те, що господар, «майстер на всі руки», поважали в селі Гната. Праця допомогла Корнієві стати людиною, авторитетним господарем—йому «все більше пізнається смак і радість праці. Відходять і забуваються босяцько-пролетарські звички. Земля втягує у своє нутро і наповнює жили, розум і ціле єство твердими звичками. Корній чує вже це. Матроство забувається, і він стає людиною», —так підсумовує письменник . З образом Гната чи не найбільше пов'язаний мотив страждання. Все життя його минуло в самотині, в даремному чеканні свята душі. Цього свята так і не діждався.Страждання очистило душу Гната, оживило її, зробило чутливішою до горя інших. Душевні муки Корнія починаються відтоді, як він став господарем, як усвідомив себе ним. Йому заболіло, коли забрали коня, підтоптали чесне ім'я селянина. А як страждає Корній, не в змозі нагодувати доньку, дружину, маленьку внучку. Апофеоз страждання Корнія—в кульмінаційній сцені вбивства відступника сина, який виріс чужим для своєї сім’ї, для народу. Він зрадив перш за все батьків, ігноруючи ті моральні цінності, що мали велике значення для них. Коли він вистрелив в ікону, якою благословляли Марію до шлюбу, вона, вжахнувшись, зрозуміла: «…настав початок кінця». Найтяжчі дні минулого перед ним здрібніли. Сором за сина палить і Марію, і Корнія, але вони обидва намагаються вберегти одне одного від розчарування. Та правди ніде діти: Максим замахнувся не тільки на батьків, рідного брата - він руйнував тисячолітні моральні закони свого народу. Ось воно, те, про що читав селянам Гнат із Біблії: «… возстане син на батька, батько на сина… і будєт глад по цілій землі…» Це були знаки руйнації основ їхнього життя - життя родинного, освяченого віками, заповіданого їхніми батьками. «Повстаньте і повірте в себе!» - закликає зневірених людей Гнат. Слова його звернені у майбутнє, до всіх нас: «Бог любить того, хто відчуває в собі частину його самого, його безсмертного, його розумного і його всемогучого. Яке право маєте ви, діти найкращої з країн, не чути себе такими?..»

Изображение слайда
1/1
Реклама. Продолжение ниже
8

Слайд 8

Наскрізним мотивом проходить у романі образ Божої Матері. Пресвята Діва Марія —особлива постать у всесвітній історії людства і в свідомості багатьох поколінь. Закономірно, що свою героїню Улас Самчук назвав Марією. Ім'я це в давньоєврейській мові означає «піднесення». В Україні воно теж досить поширене. У такий спосіб ним підкреслюється типовість образу Марії, водночас він є уособленням материнства, основи життя на землі, уособленням самої України. Мати Божа—заповітний острівець у духовному житті людини. До Марії, Святої Матері, радить звернутися героїні священик під час похорону первістка, звернутися за підтримкою в такому тяжкому горі. Як найдорожчу реліквію забирає Марія ікону Божої Матері з собою, коли йде від Гната. Згодом не раз стоятиме перед дорогим образом, молитиметься і в годину печалі, і в сонячний день. Відтак Мати Божа ввійде в душу Маріїну, стане невід'ємною частиною її єства, буде там, куди не заглядає жодне людське око. Твір закінчується трагічно—від голоду помирає Марія— зачинателька ролу свого, «...покинута, одинока. Заходяче сонце не забуло Марії, заглянуло до неї і довго цілувало її сухе жовте обличчя. Розплющила востаннє очі і всміхнулася, і чим більше западало сонце, там ширше і ширше відкривалися очі. Повільно наступала ніч... Ніч вічності». Ця смерть у пору квітучих садів і повного, тяжкого місяця сприймається як щось протиприродне, насильницьке, як наслідок колективізації та голодомору, а тому звучить як засторога, попередження про можливість знищення України, символічним втіленням якої є і сама Марія. Усі народи світу мають страх перед зникненням хоча б одного родовідного струмочка. Що означало для влади тьми цілковите винищення родів? Чому виникла потреба тотального знищення людей, яких уже встигли зробити безмовними рабами? Що має відчувати нація, яка в межах людського життя — 60 років – пам’ятає канібалізм? Спробуймо відповісти на ці запитання, розглянувши зміст роману У. Самчука „Марія ".

Изображение слайда
1/1
9

Последний слайд презентации: Улас Самчук-Гомер ХХ століття

Проект підготувала Учениця 11-А класу Сверид Марта

Изображение слайда
1/1
Реклама. Продолжение ниже