Презентация на тему: Український театр ХХ століття

Реклама. Продолжение ниже
Український театр ХХ століття
ВСТУП
ХХ століття
Режисерська лабораторія театру « Березіль » (1925)
Лесь Курбас
Життєпис
Життєпис
Юра Гнат Петрович
Біографія
Український театр ХХ століття
Крушельницький Мар'ян Михайлович
Біографія
Біографія
Висновки
Український театр ХХ століття
Український театр ХХ століття
Дякую за увагу !
1/17
Средняя оценка: 4.8/5 (всего оценок: 80)
Код скопирован в буфер обмена
Скачать (473 Кб)
Реклама. Продолжение ниже
1

Первый слайд презентации: Український театр ХХ століття

П i дготовив Учень 10в класу Кондратюк Євген Український театр ХХ століття

Изображение слайда
1/1
2

Слайд 2: ВСТУП

Що стосується театру, то за свою попередню історію він пройшов складний шлях від дуже умовного дійства до постановок, які мали разючу життєвість. У ХХ ст. революційність побачили якраз у зворотному : у максимальній театральності, що розуміється як умовність, використанні різких вирізних засобів. У 20-і роки одночасно у Москві розгорнулася творчість видатних режисерів-новаторів. Свій театр організував В. Мейєрхольд, який радикально оновлював виразні засоби, навіть використав прийоми російського балагану, залучав публіку до сценічної дії. Євген Вахтангов висунув лозунг «фантастичного реалізму ». О. Таїров був прихильником крайніх сценічних форм, противником напівтонів. Ще одна відмінність від інших видів мистецтва пов'язана з тим, що театральне мистецтво залежніше від держави, схильне до політичного впливу. Тут немає компромісного варіанта « відкласти видання », не можна ховатися за повною умовністю живописних образів. Однією з найзначніших особистостей, які формували театр ХХ ст., був німецький драматург, письменник, режисер і теоретик Бертольд Брехт. Він розвивав інтелектуальний напрям. Прихильник соціалістичних ідей, він почав свою творчість « Тригрошовою оперою», поставленою режисером Ервіном Піскатором, основоположником політичного театру ( пізніше влада організувала банкрутство його театру). У часи нацизму Брехт був вимушений емігрувати, після війни очолив у Німецькій Демократичній Республіці знаменитий театр « Берлінер ансамбль». Брехт виробив особливий вид драми — параболу — розгорнену багатими подіями притчу, повну конфліктів глобального характеру («Мама Кураж і її діти », « Життя Галілея », «Добра людина з Сезуана », інші ).

Изображение слайда
1/1
3

Слайд 3: ХХ століття

Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і « Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр « Березіль ») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші. Режисерська лабораторія театру « Березіль » (1925) Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. З утворенням театру « Березіль » його сцена стала своєрідним експериментальним майданчиком. Не випадково макети театрального об'єднання « Березіль » отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша (« Народний Малахій », «Мина Мазайло ») та Володимира Винниченка («Базар», « Чорна Пантера і Білий Медвідь »). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів. З творчого об'єднання « Березіль » бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль « Мистецьке Березілля », присвячений пам'яті Леся Курбаса.

Изображение слайда
1/1
4

Слайд 4: Режисерська лабораторія театру « Березіль » (1925)

Изображение слайда
Изображение для работы со слайдом
1/2
5

Слайд 5: Лесь Курбас

Лесь Ку́рбас ( Олександр -Зенон Степанович Курбас ; 25 лютого 1887, Самбір — 3 листопада 1937, Сандармох ) — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР (1925).

Изображение слайда
Изображение для работы со слайдом
1/2
6

Слайд 6: Життєпис

Народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір ( тепер Львівської області ) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі ). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові гарну освіту. Навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. Вже тоді Курбас мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського ( Київ ) і де поруч була висока театральна культура. 1916 року його мрія здійснилась, він вступає до цього театру. Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва « Молодий театр» з'явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів — з них Молодий український театр, в Одесі співорганізатором 1918 був Г. Гловацький Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім Шевченка, і під назвою « Кийдрамте » ( Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.

Изображение слайда
1/1
7

Слайд 7: Життєпис

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922–1926), а потім і філософського (1926–1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру « Березіль » ( Харків ) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. В листопаді 1922 у Києві в державному народному театрі відбулася прем'єра вистави Т. Шевченко «Гайдамаки» ( режисер Л. Курбас ). В червні 1924 Всеукраїнське кіно -фото управління запросило його на один рік режисером до Першої державної одеської кінофабрики.[1] Лесь Курбас і « березільці » знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені театру « Березіль », стала « Комуна в степах» ( Київ ). Творча співпраця тривала і в Харкові. Кульмінація здобутків Курбаса пов'язана з драматургом Миколою Кулішем (1892–1937) і художником Вадимом Меллером (1884–1962). У Києві « Березіль » мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол ( спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі », « Чотири Чемберлени »), агітпроп. Було підготовлено серію « Костюмовані історії » ( спектаклі « Жакерія », «Сава Чалий », «Король бавиться », « Змова Фієско »). П'єса М. Куліша « Народний Малахій », «Мина Мазайло », на жаль, не знайшла розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в « похмурості », викривленні оптимістичної радянської дійсності.

Изображение слайда
1/1
Реклама. Продолжение ниже
8

Слайд 8: Юра Гнат Петрович

Гнат Петрович Юра(8 січня 1888, Федвар — 18 січня 1966, Київ ) — український театральний режисер, актор театру і кіно. Народний артист УРСР, Народний артист СРСР(1940 ).

Изображение слайда
Изображение для работы со слайдом
1/2
9

Слайд 9: Біографія

Народився 8 січня 1888 року в селі Федвар ( тепер село Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області ). З 1907 на професійній сцені в трупі С. Максимовича. У трупі Максимовича Юра зустрів свого творчого побратима та товариша у житті Семена Семдора.[1] Далі Юра грав у театрі товариства « Руської Бесіди » у Львові (1913 — 1914), у Молодому Театрі (1917) і в Театрі ім. Т. Шевченку в Києві (1919). Від 1920 в Театрі ім. Івана Франка, створеному під опікою УГА у Вінниці, перенесеному 1923 до Харкова, а з 1926 до Києва. У цьому театрі Гнат Юра працював до 1961 року як мистецький керівник і режисер, підготувавши близько 100 вистав. За першого періоду Гнат Юра переважно імітував репертуар Молодого Театру й спирався на драми В. Винниченка та модерні західно-європейські п'єси. Від 1929 перейшов на радянсько-український (І. Микитенко, О. Корнійчук ) та російський репертуар. З світового класичної спадщини ставив «Дон Карлоса» Й.-Ф. Шіллера (1936).

Изображение слайда
Изображение для работы со слайдом
1/2
10

Слайд 10

Як актор залишився найкращим у побутових ролях: Терешко, Крамарюк (« Суєта », « Житейське море» Івана Карпенка-Карого ), Копистка («97» Миколи Куліша ). В побутовому плані також виступав у ролях: Фіґаро (« Весілля Фіґаро » П'єра -Огюстена Бомарше), Швейка (« Пригоди бравого вояка Швейка» за Ярославом Гашеком). Знімався у фільмах «Прометей» (1936), « Кармелюк » (1938), «Тарас Шевченко» (1951) «Мартин Боруля » (1953). «Сто тисяч » (1958). Викладав з перервами в Київському Театральному Інституті (1938 — 1961).

Изображение слайда
Изображение для работы со слайдом
1/2
11

Слайд 11: Крушельницький Мар'ян Михайлович

Ма́р'ян Михайлович Крушельницький (18 квітня 1897, Пилява — 5 квітня 1963, Київ ) — режисер, актор, народний артист СРСР (з 1944 року), професор, один із фундаторів українського театру.

Изображение слайда
Изображение для работы со слайдом
1/2
12

Слайд 12: Біографія

Народився 18 квітня 1897 року в селі Пилява Бучацького району в сім'ї небагатих галицьких селян Михайла Антоновича та Марії Йосипівни Крушельницьких. Навчався в Тернопільській українській гімназії, був учасником трупи « Тернопільські театральні вечори ». Наприкінці 1923 року театр « Руська бесіда » було ліквідовано, а згодом у Галичині закрили всі українські культурні заклади. Крушельницький виїжджає до Праги, де вступає на філософський факультет Празького університету. У 1924 році повертається в Україну, а в грудні цього ж таки року вступає до театру « Березіль » у Харкові, де працювали такі видатні діячі театрального мистецтва, як режисер-постановник і художній керівник театру Л. Курбас. актори А. Бучма. Д. Антонович. Н. Ужвій.

Изображение слайда
1/1
13

Слайд 13: Біографія

Першою режисерською роботою М. Крушельницького у Харкові була постановка п'єси В. Катаєва «Квадратура кола» на сцені театру «Веселий Пролетар » у 1928 році.[1] У 1952–1963 роках актор і режисер Київського академічного драматичного театру імені Івана Франка. Працюючи в Києві М. Крушельницький досяг розквіту акторської і режисерської майстерності в ролі Омелька і Борулі в п'єсі «Мартин Боруля » Карпенка-Карого. Падури « Маклена Граса » М. Куліша. Б. Хмельницького у виставі «Б. Хмельницький » О. Корнійчука, ЛІра «Король Лір » В. Шекспіра. як режисер постановок «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького. «Ярослав Мудрий » І. Кочерги. Знімався в кінофільмах « Ягідка кохання ». « Кривавий світанок ». «Мартин Боруля ». « Суєта » та інших. З 1952 року і майже до останніх днів працював у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, вів курс режисури та майстерності актора.

Изображение слайда
1/1
14

Слайд 14: Висновки

Театр – рід мистецтва, який відображає дійсність у художніх сценічних образах. І це дійсно так. Саме такий театр був поширений на території України. Він мав велике значення для українського відродження, адже був єдиним джерелом цього культурного життя нації. Дослідивши і вивчивши історію розвитку професіонального театру України в другій половині ХІХ ст. я з’ясувала, що : аматорські гуртки підготували групи для розвитку професіонального театру України ; з’ясувала, що український театр зазнав жорстких утисків з боку російського уряду; що українське професійне театральне мистецтво розвивались у дуже несприятливих умовах : не було спеціальних закладів, приміщень, належних традицій режисури й акторської гри, високохудожнього репертуару; охарактеризувала діяльність перших професійних театрів, визначила склад різних труп, які гастролювали по Україні та за її межами. встановила, що виступи українських артистів як в Україні, так і в Росії і Кишиневі мали неабиякий успіх. Поширенню ідей національного відродження серед широких громадських кіл сприяв розвій українського театру, який ґрунтувався на міцних традиціях корифеїв. Для української сцени було великим щастям, що зі сформуванням перших українських труп в них виступав цілий ряд високих сценічних обдаровань, які силою свого таланту надавали нової цінності старим і слабким творам, вливали сповнений життя й краси зміст навіть у наївні, невміло змальовані становища та типи, і давали публіці в цих безнастанно повторюваних одних і тих самих п’єсах високу художню насолоду. Театр залишався єдиною надією уярмленого народу на своє духовне відродження.

Изображение слайда
1/1
Реклама. Продолжение ниже
15

Слайд 15

І далі цю надію України перш за все таки видатні українські культурні діячі, як М. Кропивницький, М. Старицький, І Карпенко-Карий, М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський та інші митці, завдяки яким українське сценічне мистецтво наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. було піднесено на небачений до того щабель – на вершину світової культури. Особливо велику роль у відроджені національного театрального мистецтва відіграв М. Кропивницький, якому належить заслуга у створені нового українського театру. Саме він наприкінці 1882р. заснував Товариство акторів, котрому, за словами І. Франка, судилося стати трупою “ найкращих артистів світової слави ”. Важливість цієї події засвідчує постанова ЮНЕСКО в 1982р. про святкування історичного ювілею від часу організації М. Кропивницьким першої групи українських корифеїв. В умовах, коли українське слово зазнавало жорстоких утисків з боку російського царизму, коли впливові шовіністи Кугель, Амфітеатров, Суворін слідом за міністром внутрішніх справ Валуєвим зухвало заявляли про те, що ніякої української мови ніколи не було, нема й не може бути, тріумф українського мистецтва в столиці Росії був чимось неймовірним. Адже уявлення про українську культуру було досить своєрідне. Вони вважали, що це не більше, як екзотика, що, можливо, якоюсь мірою й цікаве, але, звичайно ж, не має нічого спільного зі справжньою високохудожньою культурою. Тріумф артистів української трупи, безумовно, не був випадковим. Він став можливим завдяки блискучій грі учасників трупи і перепустку, до якої входили в основному твори, які відображали життя народу. Секрети успіху українського театру “ корифеїв ”, як справедливо писала в 1892році львівська “Зоря”, полягав у тій виключній любові та щирості, з якими українські артисти і артистки віддаються своїй справі, в їх палкому бажанні показати інтелігентній Росії українське село таким, яким воно є, з його стражданнями і радощами, з усіма звичаями як в минулому, так і в сучасному суспільному житті. Саме так сприймав і молдавський демократичний глядач виступи на кишинівській сцені засновників українського критичного реалізму.

Изображение слайда
1/1
16

Слайд 16

Підводячи підсумки численним гастролям засновників українського театру класичного реалізму на молдавській сцені, можна впевнено сказати, що вони заклали основу міцних і багаторічних культурних зв’язків братніх народів – сусідів. Саме гастролі однієї із найбільш славетних труп, трупи М. Старицького, яки почалися 15 листопада 1884 року в столиці Бессарабської губернії, відкрили українському театральному мистецтву шлях до сердець молдавських глядачів. Демократична спрямованість і високі художні якості п’єс, що входили до репертуару “ корифеїв ”, виключна майстерність виконавців завоювали молдавську публіку, для якої навіть мовний бар’єр не став перешкодою в прагненні до справжнього мистецтва. Духовна близькість двох братніх народів, породжена спільністю їхніх історичних доль, дозволяло молдавському глядачеві побачити в українських п’єсах відображення власної долі – долі задавленої непомірним гнітом безправної національної меншості царської Росії, і почерпнути із щедрих джерел українського оптимізму, віру в щасливе майбутнє, в тріумф справедливості. Твори М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого, Т.Г.Шевченка, І.Франка склали основу репертуару відродженого національного театру. На їхніх п’єсах виховувались українські актори, тисячі інших національно свідомих українців, які зуміли зберегти рідну мову, всіляко сприяли відродженню культури нашого народу. Таким чином, закладалися духовні підвалини для створення незалежної Української держави.

Изображение слайда
1/1
17

Последний слайд презентации: Український театр ХХ століття: Дякую за увагу !

Изображение слайда
1/1
Реклама. Продолжение ниже