Презентация: Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування

Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування
1/20
Средняя оценка: 4.4/5 (всего оценок: 9)
Скачать (178 Кб)
Код скопирован в буфер обмена
1

Первый слайд презентации: Тема 1.2. Становлення і розвиток соціального страхування

2

Слайд 2

Уявлення про те, яким має бути соціальний захист, змінювалося та удосконалювалося з розвитком суспільства. Проблема організації соціального захисту - історична, тому не можна зрозуміти сучасних державно-правових моделей соціального захисту, не ознайомившись з історією розвитку соціального захисту в цілому та соціального страхування, зокрема, як інститутів громадянського суспільства у світі та в Україні.

3

Слайд 3

В основі цього інституту лежить прагнення людської спільноти забезпечити одну зі сторін публічного інтересу - підтримку фізичного існування суспільства, захисту слабких, немічних, хворих, інвалідів, дітей, врешті-решт, - непрацездатних, тобто таких, які ще або вже не можуть своєю працею утримувати себе і тих, хто перебуває на їх утриманні.

4

Слайд 4

У міру усвідомлення суспільством важливості соціального захисту як одного з факторів, що зумовлює існування самого суспільства, воно було поставлене на державний рівень. Були створені різні організаційно-правові моделі соціального забезпечення. Початковими формами соціального захисту благодійництво громадська опіка як вираз соціальної допомоги

5

Слайд 5

У Стародавній Греції та у Стародавньому Римі з'явились такі форми забезпечення ветеранів за військову службу, як пенсії та земельні наділи, а для вільних бідних людей застосовува­лось благодійництво: безплатна роздача хліба, продуктів, утримання громадських лазень. У рабовласницькому суспільстві вільні поділялися на прошарки залежно від майнового стану раби вони вважалися засобом виробництва, а не людьми.

6

Слайд 6

Ініціатива у введенні певних видів соціальної допомоги часто вихо­дила від князів. Зокрема, свідченням цього є такі державні рішення, як укладення в 911 і 945 pp. київськими князями Олегом та Ігорем договорів з греками «Про порятунок полонених», відповідно до яких передбачались зобов'язання сторін про викуп полонених русичів та греків і повернення їх на батьківщину. Князь Володимир у 996 р. видав Устав, яким доручав духовенству й церковним структурам здійснювати опікування й нагляд за лікарнями, лазнями, притулками для одиноких і встановив для благо­дійних закладів «десятину». Князь Володимир вжив багато благодійницьких заходів: заснував училища для навчання убогих людей, запровадив народні свята, на яких влаштовувалося «годування» убогих, сиріт, вдів, бездомних, роздавалася щедра милостиня. Князь Ярослав Володимирович заснував сирітське училище, де опікував і утримував 300 юнаків. УКРАЇНА

7

Слайд 7

Фахівці вважають, що «Руська Правда» князя Ярослава була першим слов'янським законом, який можна вважати прообразом соціальної програми. Велику роль у становленні інституту соціальної допомоги відіграло християнство. Єпископ Переяславський Єфрем, відомий як будівничий «строєній банних і врачевен», у 1091 р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив для них медиків, постановив, щоб хворих доглядали й лікували безкоштовно й в інших містах. Народними осередками милосердя були благодійні заклади для поранених і старих воїнів Запорозької вільної республіки. При монасти­рях - Печерському в Києві, Чернігівському, Лебединському монастирі поблизу Чигирина, при Левківському храмі біля Овруча - скрізь засновувались шпиталі для немічних, сирітські притулки, богадільні. Особливо ця діяльність активізувалась під час воєнних дій.

8

Слайд 8

Відбулося посилення організаційної діяльності різних установ щодо вдосконалення форм підтримки соціально вразливих верств населення. Поширення набула соціальна діяльність українських братств - православних громадських об'єднань. У передмістях Львова у XIV ст. було відкрито чотири лікарні; Київське братство мало свою школу і шпиталі для людей убогих, «уломних», як духовних і цивільних, так і лицарських; у Кам'янці-Подільському функціонував вірменський шпиталь, утримуваний на кошти місцевої громади, де лікували хворих різних національностей.

9

Слайд 9

Петро І, прагнучи викорінити псевдожебрацтво, заборонив під погрозою штрафу до 5 крб. подавати милостиню безпосередньо тим, хто її просить, а радив благодійникам робити це в шпиталях та інших подібних місцях. Саме за Петра І було закладено основи державної системи соціального забезпечення в Росії. Ним було доручено Священному Синодові та державним адміністраціям приступити до «облаштування лікарень, богаділень, сирітських притулків, будинків для опіки незаконно народжених немовлят, для людей, що марно вештаються, та їм подібних».

10

Слайд 10

Катерина II підняла систему соціальної опіки на новий щабель, видавши 1 вересня 1763 р. Маніфест про заснування будинків для сиріт, а у 1775 р. встановила державну систему опіки «для всіх цивільних верств», яка охоплювала народні школи, сирітські будинки, аптеки, шпиталі, будинки для уражених невиліковними хворобами, для божевільних, виправлення аморальних. По суті було закладено підвалини соціальної політики. Для цих справ виділялися кошти, надавалися права містам, поселенням і приватним особам створювати такі заклади, особисто жертвувати нужденним. Сама імператриця пожертвувала на цю справу 150 тис. крб. Вельможі довели цю суму до 500 тис. крб. Поширення набули різноманітні благодійницькі заклади. Так, у 1854 р. було створено «Відомство імператриці Марії», яке об'єднувало мережу благодійних установ. В цей час у Росії існувало кріпосне право, за якого поміщик міг продати, подарувати чи навіть убити кріпака. Для таких громадян не було жодного захисту з боку держави, у тому числі не могло бути й мови про державну соціальну допомогу.

11

Слайд 11

Велике соціальне значення мало створення товариства Червоного Хреста як спеціальної організації з надання допомоги пораненим на полі бою. У 1863 р. в Швейцарії на основі філантропічної організації «Суспільна користь» був організований Міжнародний комітет Червоного Хреста. Соціальна допомога здійснювалася також селянською громадою, яка діяла на засадах самоврядування. Громада, як правило, мала сирітську раду й сирітського суддю, а також притулки для убогих. Українська церква також була духовним центром, що поєднував у собі храм, школу й шпиталь. На початку XX ст. велику соціальну роботу провадило культур­но-освітнє товариство «Просвіта». У 1918 р. у Києві організовано Українське товариство Червоного Хреста, яке відіграло значну роль в організації допомоги біженцям, інвалідам, дітям-сиротам, військово­полоненим; було створено шпиталі, пункти харчування, провадилася санітарна освіта населення.

12

Слайд 12

Багатий соціальний досвід громадської опіки став тим моральним підґрунтям, на основі якого сформувалися громадська думка та уявлення суспільства про свій обов'язок та про основні засади організації державного соціального забезпечення: необхідність встановлення державної системи соціального забезпечення за допомогою правового регулювання; здійснення соціального забезпечення усього населення, а не його вибраної частини; встановлення на законодавчому рівні соціальних стандартів у цій сфері як мінімально допустимого обсягу матеріальних благ, право на які має людина.

13

Слайд 13

З розвитком купецьких гільдій, ремісницьких цехів була започаткована взаємодопомога у зв'язку з каліцтвом, нещасним випадком на виробництві. З'явилася така форма привілею як пенсійне забезпе­чення окремих категорій державних службовців. Для представників панівних класів монарх дарував державні пенсії, які надавалися за заслуги перед ним. Державними пенсіонерами були принци, великі сановники, єпископи, маршали, префекти. Тобто така форма соціального забезпечення мала ознаки заохочення за вірність монарху. Згідно із законодавством царської Росії, пенсія надавалася «не з поваги тільки до років служби і хворобливих припадків, що спричинені нею, а з поваги до особливої старанності у виконанні посад». У докапіталістичний період основними соціально-правовими формами матеріального забезпечення престарілих і непрацездатних були: право на утримання як привілей, що надавався державним чиновникам і військовим при виході у відставку за віком або у зв'язку з каліцтвом, отриманим на війні; благодійність: опіка і піклування; цивільно-правове забезпечення в рамках сімейних відносин; державна допомога для найбідніших верств населення; колективна взаємодопомога всередині селянської громади та деякі інші.

14

Слайд 14

Виникнення соціального забезпечення саме як державного інституту в усіх країнах світу стало результатом розвитку капіталіс­тичних відносин. Становленню державного соціального забезпечення передувало приватне, або добровільне страхування. Зокрема, однією із найстаріших є пенсійна система Франції. Ще у 1681 р. за відомого міністра фінансів Франції Ж.-Б. Кольбера було введено режим пенсійного забезпечення для моряків, у 1790 р. - запроваджено пенсії для державних службовців, у 1831 р. - для військових. Протягом XIX ст. було введено пенсійні режими для зайнятих у місцевих органах влади, банківських службовців, залізничників.

15

Слайд 15

Історія пенсійного забезпечення в Італії налічує майже два століття. Перші пенсійні фонди були започатковані у кредитно-банківській сфері. Є свідчення, що вже у 1779 р. банк «Монте дей Паскі ді Сієна» виплачував своїм службовцям пенсії по старості. Протягом XIX ст. всі банки, кредитні та ощадні каси утворили для своїх службовців спеціальні пенсійні фонди. Основи пенсійного забезпечення інших категорій трудящих були закладені наприкінці XIX ст. у результаті створення у 1898 р. Національної каси пенсійного страхування на випадок інвалідності та по старості найманих працівників. Того ж року було ухвалено Закон № 80 про страхування найманих працівників від нещасних випадків на виробництві. Спочатку всі види соціального страхування і членство в Національній касі були добровільними, а сама каса була незалежною від держави. Однак згодом ця каса була реформована у Національний інститут соціального страхування, який забезпечував обов'язкове державне соціальне страхування осіб найманої праці в Італії.

16

Слайд 16

Перші законодавчі акти, які започаткували обов'язкове державне соціальне страхування, були прийняті наприкінці XIX ст. у Німеччині - закон про обов'язкове державне страхування на випадок хвороби (1883 p.), закон про страхування від нещасних випадків на виробництві (1884 p.). Після Німеччини такі закони ухвалили й інші країни. В Англії законами у 1911-1913 pp. було введено страхування у зв'язку з безробіттям, хворобою та інвалідністю. Особливістю цієї англійської системи було те, що частину внесків сплачувала сама держава, причому за чоловіків більше, ніж за жінок. За соціальним страхуванням надавалися допомоги, пенсії, медична допомога, ліки, санаторне лікування. Пенсії по старості призначалися після досягнення 69 років. У Франції закон про страхування було введено в дію у 1911 p., a закон про страхування по хворобі лише у 1929 р. Було встановлено пенсійний вік 65 років, щоправда, за певних умов право на пенсію надавалося особам у віці з 60 або 55 років, але у нижчих розмірах.

17

Слайд 17

У Швеції законодавство про обов'язкове державне соціальне страхування по старості та інвалідності було введено у 1913-1915 pp. У Росії в 1903 р. був прийнятий закон про винагороду робітників, що потерпіли внаслідок нещасних випадків. Проте по суті цей закон встановлював не право робітників на матеріальне забезпечення у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, а особливу відповідальність роботодавців, яка базувалася на цивільно-правових засадах. Роботодавець звільнявся від відповідальності за наявності умислу потерпілого або його грубої необережності. Однак компенсація, що призначалася у зв'язку з каліцтвом, називалася пенсією. Цей закон не передбачав пенсійного забезпечення у старості, внаслідок інвалідності (від загального захворювання), втрати годувальника. У 1912 р. у Росії було прийнято цілий пакет законів: «Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві», «Про забезпечення робітників на випадок хвороби», «Про затвердження Ради у справах страхування робітників», «Про затвердження закладів у справах страхування робітників». Таким чином була започаткована нова форма соціального забезпечення - державне соціальне страхування.

18

Слайд 18

13 листопада 1917 р. Рада народних комісарів опублікувала «Урядове повідомлення про соціальне страхування» і приступила до видання декретів про повне соціальне страхування «найманих працівників, а також міської і сільської бідноти». За період з 1917 до 1922 pp. у Росії було видано понад 100 декретів і розпоряджень з питань соціального забезпечення, відкрито близько 1500 установ з охорони материнства і дитинства. 31 жовтня 1918 р. Рада народних комісарів Росії затвердила Положення про соціальне забезпечення трудящих. Згадане Положення 1918 р. передбачало такі види матеріального забезпечення: допомоги по тимчасовій непрацездатності, по безробіттю, по вагітності і пологах, у зв'язку з народженням дитини, на поховання, пенсії по інвалідності, медичну допомогу, протезування та ін. У 1919 р. було скасовано стягнення внесків на соціальне страхування для всіх підприємств та установ (крім приватних роботодавців) і встановлено порядок прямого кошторисного фінансування соціаль­ного забезпечення. Проте така система діяла недовго. Постановою РНК РСФРР від 15 листопада 1921 р. державне соціальне забезпечення робітників і службовців стало здійснюватися через соціальне страхування за рахунок внесків підприємств.

19

Слайд 19

Протягом першої половини XX ст. системи державного соціаль­ного забезпечення були упроваджені в усіх цивілізованих державах світу. В окремих державах було прийнято Кодекси соціального забезпечення, соціального страхування, а також окремі закони щодо пенсійного забезпечення, надання соціальної допомоги. Так, у Франції діють Кодекс соціального забезпечення 1956 p., Кодекс соціального страхування 2000 p.; у Німеччині - Соціальний кодекс 1989 р. (зміни, внесені законом від 16 грудня 1997 p., пов'язані із проведенням реформи пенсійного страхування); у Швейцарії - Федеральний закон про страхування по старості та у разі втрати годувальника від 20 грудня 1946 p.; у C Ш A федеральні закони «Про соціальне забезпечення» 1935 р. (з наступними змінами і доповненнями, останні - у 1999 p.), «Про пенсії» 1937 р. (зі змінами), у кожному штаті діють свої закони про соціальне забезпечення і соціальну допомогу громадянам; у Польщі - закони «Про систему соціального страхування» від 13 жовтня 1998 p., «Про пенсії по старості та інші допомоги з фонду соціального страхування» від 17 грудня 1998 р.; у Чехії - закони «Про організацію і здійснення соціального забезпечення» 1991р., «Про пенсійне страхування» 1995 р.; в Угорщині - Акт про соціальний захист 1975 p., Акт про економічну стабілізацію 1995 p., закони «Про осіб, які мають право на забезпечення по системі соціального страхування і на приватні пенсії»1997 p., «Про пенсійне забезпечення в рамках системи соціального страхування» 1997 р.; у Болгарії - Кодекс обов'язкового соціального страхування 1999 р.

20

Последний слайд презентации

В Україні з набуттям незалежності у 1993 році була розроблена і прийнята Концепція соціального забезпечення, якою передбачалося реформування соціального захисту працюючого населення, зокрема запровадження соціального страхування. Першими кроками до ство­рення системи соціального страхування були проведені у 1996 році парламентські слухання щодо законопроекту «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Схвалений і рекомендований Верховній Раді України для розгляду і відповідного доопрацювання законопроект було прийнято 14 січня 1998 року. Поряд з цим, Верховною Радою України були прийняті Закони України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (23 вересня 1999 р. № 1105- XIV ), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2 березня 2000 р. № 1533-ІП), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (від 18 січня 2001 р. № 2240-Ш). У липні 2003 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про загальнообов'язкове дер­жавне пенсійне страхування», який почав діяти з 1 січня 2004 року. Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної організації праці № 67 (1944 рік).

Похожие презентации

Ничего не найдено