1. Особливості процесу розвитку. 2. Рушійні сили, умови та джерела розвитку особистості. . 2.1. Культурно-історична концепція Л.С. Виготського. 2.2. Поняття провідної діяльності та роль спілкування в психічному розвитку дитини. 2.3. Періодизація психічного розвитку в онтогенезі за Д.Б. Ельконіним.
• поступальний характер, коли пройдені вже ступені ніби повторюють відомі риси і властивості нижчих, але на більш високому рівні; • незворотність, тобто рух на новому рівні, де реалізуються результати попереднього розвитку; • розвиток являє собою єдність протилежностей, що борються і які є рушійною силою процесу розвитку. Саме вирішення внутрішніх протиріч і призводить до нового етапу розвитку.
диференціація, тобто поділ явища, яке раніше було єдиним; поява нових сторін, нових елементів в розвитку; перебудова зв ’ язків між сторонами об ’ єкту.
в різних біологічних та соціальних факторах; в неповторності шляху становлення кожної особистості.
1. Еволюційний розвиток - поява нового порівняно з попереднім етапом (новоутворення вікових періодів). 2. Інволюційні зміни. Це втрата раніше сформованих психічних властивостей і якостей. Такі зміни відбуваються не тільки в старості але і в підлітковому, юнацькому віці, – в результаті накопичень і змін, які переходять у новоутворення. 3. Гетерохромний розвиток. Це прояв психічних якостей в різний час: одні функції випереджають у розвитку інші функції.
4. Біологічний розвиток. Вроджені фактори визначаються внутрішньоутробним розвитком, а спадкові – поява нового за рахунок генного апарату. 5. Соціальний розвиток залежить від одночасного впливу природного та соціального середовища, історичного розвитку суспільства, національної приналежності і інших факторів. 6. Спеціальний розвиток. Це розвиток психічних функцій, процесів, властивостей особистості в рамках професіної підготовки, наприклад, розвиток професійної пам ’ яті, мислення, уваги, здібностей тощо.
Народився : 5 (17) листопада 1896 Місце народження : Орша, Російська імперія Помер: 11 червня 1934 (37 р.) у Москві Наукова сфера: психологія, дефектологія, педологія, літературознавство автор культурно-історичної концепції
він першим ввів історичний принцип у галузь дитячої психології; ввів новий експериментально-генетичний метод дослідження психічних явищ; розробив учіння про вік як одиницю аналізу дитячого розвитку;
запропонував інше розуміння перебігу, умов, джерел, форм, специфіки і рушійних сил психічного розвитку дитини; описав епохи, стадії і фази дитячого розвитку, а також: перехід між ними у онтогенезі; він виявив і сформулював основні закони психічного розвитку дитини.
Розвиток для Л.С. Виготського – це передусім виникнення нового, це складний процес, який завдяки своїм особливостям призводить до змін всієї особистості дитини на кожному віковому етапі.
Стадії розвитку характеризуються віковими новоутвореннями (НУ), тобто якостями або властивостями яких раніше не було в готовому вигляді. Але нове “не падає з неба”, воно з ’ являється закономірно, підготовлено всім перебігом попереднього розвитку.
Джерелом розвитку є соціальне середовище. Кожний крок в розвитку дитини змінює вплив на нього середовища: середовище стає зовсім іншим, коли дитина переходить від однієї вікової стадії до наступної.
Л.С. Виготський увів поняття " соціальна ситуація розвитку“ (ССР) - специфічні для кожного віку взаємини між дитиною і соціальним середовищем, Взаємодія дитини зі своїм соціальним оточенням, яке виховує і навчає її і визначає той шлях розвитку, який призводить до виникнення вікових новоутворень.
Соціальна ситуація розвитку змінюється на самому початку вікового періоду. Наприкінці періоду з'являються новоутворення, серед яких особливе місце посідає центральне новоутворення, яке має найбільше значення для розвитку на наступній стадії.
Розвиток має складну організацію у часі. Цінність кожного року або місяця життя дитини визначається тим, яке місце він займає в циклах розвитку: відставання в інтелектуальному розвитку на 1 рік буде значним, якщо дитині 2 роки, і незначним, якщо їй 15 років.
Різні сторони особистості, в тому числі психічні функції, розвиваються нерівномірно, непропорційно. Тому на кожному віковому етапі відбувається перебудова їх зв'язків, зміна співвідношень між ними.
Розвиток не зводиться до кількісних змін, це ланцюг змін якісних, перетворень однієї форми в іншу. Дитина не схожа на маленького дорослого, який мало знає та вміє і поступово набуває необхідний досвід. Психіка дитини своєрідна на кожній віковій сходинці, вона якісно відрізняється від того, що було раніше, і того, що буде потім.
Четверта особливість - поєднання процесів еволюції та інволюції у розвиту дитини. Процеси ''зворотнього розвитку" ніби вплетені до перебігу еволюції. Те, що розвивалося на попередньому етапі, втрачається або перетворюється. Наприклад, дитина, яка навчилася говорити, припиняє лопотати. У молодшого школяра зникають дошкільні інтереси, деякі особливості мислення, характерні йому раніше.
Якщо ж інволюційні процеси запізнюються, спостерігається інфантилізм: дитина, коли переходить у новий вік, зберігає старі дитячі риси.
Л.С. Виготський також характеризує динаміку переходів від одного віку до іншого. На різних етапах зміни в дитячій психіці можуть відбуватись повільно та поступово, а можуть швидко та різко. Відповідно виділяються стабільні та кризові періоди розвитку.
Для стабільного періоду характерний плавний перехід процесу розвитку, без різких порухів та змін в особистості дитини. Незначні мінімальні зміни зазвичай не помітні для оточуючих. Але вони накопичуються і наприкінці періоду дають якісний стрибок у розвитку: з ’ являються новоутворення. Стабільні періоди складають більшу частину дитинства.
Кризи, на відміну від стабільних періодів тривають недовго. Це короткі, але бурхливі стадії протягом яких відбуваються значні порухи у розвитку і дитина різко змінюється у багатьох своїх рисах. Розвиток може набути в цей час катастрофічного характеру.
Головні зміни, які відбуваються під час кризи – внутрішні. Загострюються основні протиріччя: з одного боку між зростаючими потребами дитини і її ж обмеженими можливостями з іншого.
Виготський визначив існування двох рівнів когнітивного розвитку. Перший – “рівень актуального розвитку” характеризується можливістю самостійного вирішення різних задач. Другий – “ зона найближчого розвитку” означає те, що дитина не може виконати самостійно, але з чим справляється з невеличкою допомогою.
Діяльність є однією з фундаментальних психологічних теорій і широко застосовується у дитячій психології. Найбільш повно і конструктивно психологічна теорія діяльності розроблена О.М. Леонтьєвим
це така діяльність, розвиток якої обумовлює найголовніші зміни в окремих психічних процесах, в особистості дитини в цілому і в якій зароджуються нові форми діяльності.
Структура діяльності включає три рівні: діяльність – дія – операція, яким відповідає психологічний ряд: мотив – мета – задача. Але ці рівні структури діяльності жорстко не фіксовані і непостійні.
О. М. Леонтьєв відрізняє мотиви "тільки усвідомлювані" від "реально діючих". Лише за певних умов одні мотиви можуть перетворюватися в інші.
Механізмом розвитку діяльності є так зване накладання мотиву на мету. Суть цього механізму полягає в тому, що мета яка раніше спонукалась якимось іншим мотивом, з часом набуває самостійної спонукаючої сили, тобто сама стає мотивом
Це перетворення відбувається так: іноді результат дії виявляється більш значним, ніж мотив, реально збуджуючий цю дію. Дитина сумлінно готує домашні завдання, бажаючи швидше піти на прогулянку. В результаті це призводить до значно більшого, тобто до хороших оцінок.
Відбувається нове опредметнення потреб дитини, а це означає, що вони змінюються, розвиваються, піднімаються на щабель вище.
Тут Леонтьєв робить педагогічний висновок: мистецтво виховання і полягає в тому, щоб надати більш високого значення успішному результату діяльності. Так здійснюється перехід до більш високого типу реальних мотивів.
Якщо перед дитиною поставити завдання запам'ятати певні слова, а потім це ж завдання дати в ігровій діяльності, то в другому випадку завдання буде виконано з подвійною ефективністю. Тут відіграє роль конкретний мотив конкретної діяльності.
Вперше спілкування дитини як новий предмет дослідження у дитячій психології розглянула М.І. Лісіна.
Роки життя (1929-1983) - видатний дитячий психолог, основоположник оригінальної наукової школи, автор концепції генези спілкування дитини з дорослими, вона фактично стала засновницею вітчизняної психології раннього дитинства.
№ Форма спілкування Час виникне-ння Зміст потреби Мотиви спілкуван-ня Засоби спілкуван-ня 1 Ситуативно-особистісна 2-6 міс. Увага та доброзичливість дорослого особистісні Експресив-но-мімічні 2 Ситуативно-пізнавальна 3міс.- 2 роки Співробітництво з дорослим ділові Предметно-дійові 3 Позаситуа-тивно -пізнавальна 3-5років Повага до дорослого Пізнаваль-ні Мовленнє-ві 4 Позаситути-вно-особистісна 6-7 років Співпереживання і взаєморозуміння дорослого особистісні Мовленнє-ві
Д.Б. Ельконін розробив теорію психічного розвитку яка базується на особливостях провідної діяльності
Д. Б. Эльконін на протязі декількох десятиріч оригінально конкретизував ідеї Л.С. Виготського в своїх експериментальних та теоретичних роботах, створив власний науковий напрямок в дитячій та педагогічній психології.
Віковий період Провідний вид діяльності Спрямованість діяльності Немовлячий (0-1р.) Безпосередньо-емоційне спілкування На дорослого (Суспільний Дорослий) Раннє дитинство (1-3р.) Предметно-маніпулятивна діяльність На предмет (Суспільний Предмет) Дошкільний вік (3-6р.) Сюжетно-рольова гра На дорослого (Суспільний Дорослий) Молодший шкільний вік (6-10р.) Навчальна діяльність На предмет (Суспільний Предмет) Підлітковий вік (11-14р.) Інтимно-особистісне спілкування На дорослого (Суспільний Дорослий) Рання юність (14-18р.) Професійно- навчальна діяльність На предмет (Суспільний Предмет)
Раннє дит. Дитинство Підлітковий вік
Slide-Share