Сімейне право - це система правових норм, встановлених чи санкціонованих державою, які регулюють взаємовідносини між подружжям, батьками та дітьми, усиновителями та усиновленими, іншими родичами, а також опікунами, піклувальниками та підопічними, патронами та вихованцями, які носять як майновий так і немайновий характер.
- Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р.
- Римська конвенція про захист прав та основних свобод від 04.11.1950 р.;
- Копенгагенська декларація про соціальний розвиток від 01.01.1995 р.;
- Європейська соціальна хартія від 03.05.1996 р.
1 ) визначення засад шлюбу, особистих немайнових та майнових прав і свобод подружжя, підстав виникнення, змісту особистих майнових і немайнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів ; 2) зміцнення сім'ї, як соціального інституту і як союзу конкретних осіб ; 3) утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї ; 4) побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки ; 5) забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
- сімейні майнові та немайнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими родичами; - відносини щодо виховання, розвитку та утримання дітей ; - відносини, що тісно пов'язані із сімейними.
1) юридичній рівності сторін сімейних відносин ; 2) самостійному майновому статусі їх учасників ; 3) диспозитивності сімейних правових норм; 4) специфічному порядку розгляду сімейних спорів (судовому).
Основними джерелами норм сімейного права є міжнародно-правові акти та міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Конституція України, Сімейний кодекс України від 10.01. 2002 р., закони України.
Відповідно до ст. 7 СК сімейне законодавство включає в себе сам Сімейний кодекс України та інші нормативно-правові акти. Зведення сімейного законодавства виключно до цих нормативно-правових актів не можна вважати новим для українського законодавства, бо традиційно терміном « сімейне законодавство » охоплювалася вся сукупність нормативних актів, які містили норми сімейного права
це сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на вольову поведінку учасників сімейних відносин. Характер юридичного інструментарію, який застосовується в процесі регулювання, в першу чергу визначається характером самих відносин, що регулюються.
За сучасних умов метод регулювання сімейних відносин може бути визначений як метод диспозитивний, бо він являє собою сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на відносини рівноправних суб'єктів, положення яких характеризується взаємною координацією цілей та інтересів і які в процесі взаємодії задовольняють свої власні інтереси.
Результатом сучасної реформи сімейного законодавства України є збільшення диспозитивних норм, які надають можливість учасникам сімейних відносин самостійно визначати зміст своїх правовідносин за допомогою шлюбних, аліментних або інших угод
Юридичний ( правовий ) звичай — це правова норма, яка встановилася без втручання публічної влади внаслідок тривалого і регулярного застосування одних і тих самих правил до однорідних випадків життя. Звичаєве право, яке складалося зі звичаїв, було історично першою, найтісніше пов'язаною з життям формою позитивного права.
один із важливіших юридичних фактів у сімейному праві, бо з ним закон пов'язує настання різних юридичних наслідків. Спорідненість є підставою виникнення комплексу особистих і майнових прав
Кодифікція сімейних відносин знайома з давніх часів. Вже Кодекс Хаммурапі має чимало законів, присвячених шлюбу і сім'ї. В часи Хаммурапі між чоловіком і жінкою не існувало правової рівності, але Хаммурапі надав жінкам чимало прав. Так жінці дозволялося вершити такі операції, як купівля-продаж, бартер. Їм також дозволялося робити кредити. Світовий досвід
В Римському праві вже існувала ціла система законів, котра була часткою цивільного права Як наприклад, lex Iulia de adulteriis, виданий в 18 до н. е. імператором Августом.
Згідно із прийнятими у княжі часи Візантії законами, договірний елемент шлюбного акту переважав над розумінням шлюбу як церковного таїнства. « Руська Правда» містить низку постанов про інститут опіки, але сімейне право окремо не обговорює.
Сімейне право розроблене значно ширше у Литовському Статуті. Принцип одношлюбності закріпився, шлюб став одночасно і договором і таїнством. Вільне волевиявлення сторін стало умовою дійсності шлюбу. Встановлено мінімальний вік подружжя. Духовний суд вирішував справи розлучення.
У роки національної державності України (1917 - 1920 роки), діяло давнє сімейне законодавство
Сімейний кодекс України (2002 р.) визначає засади шлюбу, особисті та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів тощо. Він регулює сімейні відносини з метою зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї, побудови сімейних стосунків на паритетних засадах, почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Slide-Share