Презентация: Фосфорні і калійні добрива

Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива Фосфорні і калійні добрива
1/23
Средняя оценка: 4.4/5 (всего оценок: 93)
Скачать (83 Кб)
Код скопирован в буфер обмена
1

Первый слайд презентации: Фосфорні і калійні добрива

План 1. Особливості живлення рослин фосфором. 2. Застосування фосфорних добрив 3. Особливості живлення рослин калієм 4. Застосування калійних добрив

2

Слайд 2

Особливості живлення рослин фосфором. Фосфор – один із трьох основних елементів живлення. За об’ємами використання фосфорні добрива посідають друге місце після азоту. Рослини засвоюють фосфору значно менше, ніж азоту, але він має надзвичайно важливу роль у їх житті. Вміст його в рослинах становить 0,5 – 1 % сухої речовини, зокрема на мінеральні сполуки припадає близько 10–15 %, на органічні – 85 – 90 %. Співвідношення мінеральних і органічних сполук фосфору залежить від віку рослин і загального забезпечення їх фосфором. У молодих рослинах частка органічного фосфору значно більша, ніж у старих. Мінеральні сполуки фосфору в рослинах представлені фосфатами кальцію, магнію, калію, амонію тощо. Накопичення їх у стеблах рослин є ознакою високої забезпеченості рослин фосфором.

3

Слайд 3

Органічні сполуки фосфору – це ефіри фосфорної кислоти. До них належать фосфатиди, фосфопротеїди, фітин, цукрофосфати, нуклеїнові кислоти, нуклеопротеїди, макроергічні та інші сполуки. Найбільше фосфору міститься в репродуктивних органах, де його у 3–6 разів більше ніж у вегетативних і молодих частинах рослин, що сприяє інтенсивному перебігу процесів синтезу органічних речовин. У насінні має бути достатній запас фосфору для формування кореневої системи, яка почне поглинати його з ґрунту. Фосфор сприяє також швидкому утворенню кореневої системи рослин.

4

Слайд 4

Оптимальне фосфорне живлення рослин стимулює всі процеси, пов’язані із заплідненням квіток, зав’язуванням, формуванням і достиганням плодів. Надлишок фосфору призводить до передчасного розвитку та відмирання листкового апарату, раннього достигання плодів, внаслідок чого рослини не встигають сформувати достатній урожай. Нестача фосфору виявляється у затриманні росту й розвитку рослин – утворюються дрібні листки, запізнюється цвітіння і достигання плодів.

5

Слайд 5

Основним джерелом живлення рослин фосфором є аніони ортофосфорної кислоти – Н 2 PO 4 –, НРO 4 2–, РO 4 3–, частково вони можуть засвоювати полі- та метафосфати, деякі органічні сполуки фосфору, найкраще засвоюють аніони Н 2 РO 4 –, гірше – аніони НРO 4 2–. Для рослин аніони РO 4 3– малодоступні, їх використовують лише бобові культури, гречка та деякі інші культури. У ґрунті загальний вміст фосфору, як правило, нижчий ніж азоту й особливо калію. Його вміст у різних типах ґрунтів коливається в межах 0,04-0,22% і залежить від гранскладу ґрунту і вмісту в ньому гумусу. Основна маса фосфору міститься в ґрунті у формі мінеральних і органічних сполук, недоступних для рослин. У дерново-підзолистих ґрунтах мінеральних сполук фосфору більше, ніж органічних, у чорноземних і торфових – навпаки. У гумусі фосфор знаходиться у складі гумінових і фульвокислот.

6

Слайд 6

Слабка, порівняно з азотом і калієм, доступність рослинам фосфору добрив і запасів ґрунту зумовлена рядом причин: 1) досить слабкою дифузією фосфат-іонів у ґрунті (внаслідок інтенсивного хімічного, фізико-хімічного і біологічного зв’язування їх його компонентами); 2) недостатнє охоплення кореневою системою всього об’єму ґрунту (в контакті з коренями знаходиться лише 1/250 об'єму ґрунту); 3) часто низький рівень вологості ґрунту, який перешкоджає і без того слабкій дифузії в ньому фосфатів.

7

Слайд 7

2. Застосування фосфорних добрив Порівняно низький коефіцієнт використання фосфорних добрив у перший рік їх внесення (10 – 15 %) пов’язаний не лише з переходом фосфатів у недоступні форми, а й з обмеженою доступністю для кореневих систем продуктів їх взаємодії з ґрунтом, тобто корені рослин можуть поглинати фосфати лише з тієї частини ґрунту, з якою вони контактують. З урахуванням післядії коефіцієнт використання фосфору добрив становить 35 – 40 % і може сягати 100 %, якщо впродовж 4 – 10 років не вносити фосфорних добрив. Поповнення запасів фосфору в ґрунті практично здійснюється лише за рахунок внесення фосфорних добрив.

8

Слайд 8

Поряд з виносом фосфору з урожаями сільськогосподарських культур відбуваються його втрати внаслідок вимивання та ерозії ґрунтів. Середньо- і важкосуглинкові ґрунти міцно фіксують фосфор добрив, тому він майже не вимивається. Внаслідок ерозії щорічні втрати фосфору в середньому становлять 5 кг з дерново-підзолистих ґрунтів і 4 – 5 кг/га із чорноземів. Вихідною сировиною для промислового виробництва фосфорних добрив є природні поклади фосфорних руд – апатитові й фосфоритові.

9

Слайд 9

За ступенем розчинності та доступністю засвоєння рослинами фосфорні добрива поділяють на три групи. 1. Водорозчинні – легкодоступні для засвоєння рослинами (суперфосфати). 2. Напіврозчинні – менш доступні для засвоєння рослинами, ніж водорозчинні форми. Фосфати цих добрив нерозчинні у воді, але переходять у розчин лимонної кислоти (лимонно-розчинні) або в лужний розчин цитрату амонію (цитратно-розчинні). До них належать преципітат, томасшлак, фосфатшлак, знефторені фосфати та ін. 3. Нерозчинні у воді та погано розчинні у слабких кислотах важкорозчинні фосфати, які важкодоступні для засвоєння більшістю сільськогосподарських культур (фосфоритне і кісткове борошно).

10

Слайд 10

В окрему групу виділяють конденсовані фосфати, для яких розчинність як характеристика вмісту засвоюваних форм фосфору великого значення не має. Після внесення в ґрунт вони перетворюються, внаслідок чого відбувається накопичення легко доступних для рослин форм фосфору. Ефективність фосфорних добрив залежить від їх властивостей, способів внесення, зональних особливостей ґрунтів та від оптимально встановлених норм. Під час використання фосфорних добрив спостерігається така залежність: що вищий вміст рухомих сполук фосфору в ґрунті, то нижча їх ефективність.

11

Слайд 11

Норми фосфорних добрив встановлюють з урахуванням рівня запланованої врожайності, біологічних особливостей сільськогосподарських культур, типу, гранулометричного складу й агрохімічних властивостей ґрунту, попередників, інших видів добрив. В основне удобрення зазвичай вносять від 40 до 120 кг/га Р 2 О 5 залежно від виду сільськогосподарської культури. Достовірність підвищення врожаю від внесення фосфорних добрив при низькому вмісті рухомих сполук фосфору в ґрунті: дуже висока – в пшениці озимої, буряку цукрового; висока – в гороху, люцерни, кукурудзи, ріпаку; середня – в сорго, сої, соняшника; низька – у проса. Ці особливості потрібно враховувати під час розробки системи удобрення в сівозміні.

12

Слайд 12

Фосфор із добрив найкраще засвоюється тоді, коли вони зароблені в шар ґрунту 12 – 25 см. Ефективність фосфорних добрив підвищується під час внесення їх на фоні гною та інших органічних добрив. При цьому відбувається зв'язування заліза й алюмінію органічними речовинами, що зменшує осадження нерозчинних фосфатів та підвищує їх розчинність. Для зменшення взаємодії фосфорних добрив з ґрунтом і подовження періоду активного засвоєння рослинами їх обробляють спеціальними полімерами.

13

Слайд 13

Нині спостерігається значний дефіцит фосфору в землеробстві України, тому внесення основних норм фосфорних добрив потрібно сконцентрувати на орних ґрунтах з недостатнім вмістом рухомих сполук фосфору (менш як 100 мг/кг ґрунту). На ґрунтах, з підвищеним вмістом рухомих фосфатів (100 – 150 мг/кг) потрібно передбачати рядкове внесення фосфорних добрив під найцінніші культури – пшеницю озиму, кукурудзу, зернобобові, ріпак, буряк цукровий, льон. На ґрунтах з високим вмістом (150 мг/кг і більше) фосфорних добрив можна тимчасово (впродовж кількох років) не застосовувати. Такий підхід дає змогу отримати найвищу окупність цих дорогих туків у господарстві. Засвоєння фосфору рослинами, ефективність добрив і залишкових фосфатів у ґрунті збільшується за достатнього забезпечення рослин іншими елементами живлення, зокрема мікроелементами. У свою чергу, оптимальний вміст фосфору в ґрунті підвищує ефективність інших видів добрив.

14

Слайд 14

3. Особливості живлення рослин калієм Поряд з азотом і фосфором калій є основним елементом живлення рослин. У рослинах він знаходиться в іонній формі, тому не входить до складу органічних сполук клітин. Він зосереджений переважно в цитоплазмі та вакуолях. Калій вимивається з рослин дощем, особливо зі старих листків. Молоді органи рослин містять його значно більше, ніж старі. В процесі росту й розвитку рослин калій переміщується зі старих органів і тканин у молоді органи, що ростуть, де він використовується повторно. Тому у вегетативних органах вміст калію завжди більший, ніж у насінні, бульбах і коренеплодах. До найбільш калієфільних культур належать буряк, картопля, ріпак, овочі, соняшник, льон. У системі їх удобрення (у співвідношенні N : Р : К) має переважати калій, тоді як для зернових найбільше потрібний азот.

15

Слайд 15

Калій у рослинах бере активну участь у білковому і вуглеводному обмінах, ак­тивує діяльність ферментів, регулює процеси відкривання і закривання продихів на листках, поглинання вологи кореневою системою, що сприяє раціональному й ефективному використанню води. Тому забезпеченість рослин калієм підвищує їх стійкість проти посухи і несприятливої дії високих і низьких температур. Під впливом калію: рослини стають більш морозостійкими, що пов'язано зі збільшенням у клітинах вмісту цукрів, підвищенням осмотичного тиску; потовщуються стінки соломини, що збільшує стійкість рослин до вилягання, поліпшуються вихід і якість воло­кна льону, конопель тощо; накопичується більше цукрів у буряку цукровому та інших коренеплодах, крохмалю – в бульбах картоплі, підвищується стійкість рослин проти грибних і бактеріальних захворювань, наприклад картоплі, коренеплодів, овочевих культур – проти збудників гнилі, зернових – проти борошнистої роси, іржі. Крім того, калій позитивно впливає на смакові якості плодів.

16

Слайд 16

Нестача калію гальмує деякі біохімічні процеси в рослині, що негативно впливає на обмін речовин. Спочатку молоді рослини жовкнуть, потім буріють і поступово відмирають. Відмирання старіших листків починається з верхівки, поширюється вниз по їх краях, а потім між жилками. Характерною ознакою калійного голодування є “опіки” країв листків, дрібні іржаві плями на їх пластинках. Рослини в’януть, стебла стають ламкими, що спричинює вилягання зернових культур, гальмується розвиток репродуктивних органів, зерно формується щуплим і має погану схожість. За нестачі калію клітини ростуть нерівномірно, що викликає гофрованість, куполоподібне закручування листків. У картоплі на листках також з'являється характерний бронзовий наліт. Недостатнє живлення калієм збільшує витрати цукрів на дихання, знижує врожайність та якість продукції, погіршує здатність до зберігання овочів і фруктів. Найчастіше від нестачі калію потерпають картопля, коренеплоди, капуста, силосні культури, багаторічні трави, оскільки їм потрібно багато цього елемента. Менш чутливі – зернові культури, але за гострого його дефіциту вони погано кущаться, міжвузля стебел вкорочується, а листки, переважно нижні, в’януть навіть за достатньої вологості ґрунту.

17

Слайд 17

Загальний вміст калію в ґрунтах коливається від 0,5 до 3 %, що у 10 – 15 разів перевищує запаси азоту і фосфору. В ґрунті калій знаходиться переважно в мінеральній частині: 1) в складі кристалічної ґратки первинних і вторинних мінералів; 2) в обмінно і необмінно поглиненому стані в колоїдних часточках; 3) у складі пожнивно-кореневих залишків і мікроорганізмів; 4) у вигляді мінеральних солей ґрунтового розчину. Калій органічних речовин. Оскільки калій не утворює в живих організмах стійких органічних сполук, його кількість в органічних речовинах ґрунту незнач­на. Ця форма калію переважно міститься у верхніх шарах ґрунту в складі свіжої біо­маси; вона досить недовговічна тому, що в процесі її мінералізації калій швидко переходить у ґрунтовий розчин.

18

Слайд 18

Калій мінерального скелета досить повільно перетворюється на обмінну і розчинну форми і тому не має особливого значення в живленні рослин. Переважна частина калію в ґрунті знаходиться в кристалічній ґратці польових шпатів (ортоклаз, мікроклін), слюд (мусковіт, біо­тит, флогопіт) та іллітів. Його вміст майже повністю залежить від наявності в ґрунтоутворювальних породах калієвмісних мінералів. Найкращим джерелом живлення рослин є розчинні солі калію. Найближчим резервом живлення є гідрослюди, вермикуліти, вторинні хлорити, монтморилоніт, необмінні катіони. Потенційним резервом – польові шпати, слюди, піроксени і первинні хлорити. Найбільше калію міститься в глинистих чорноземних ґрунтах. У засолених ґрунтах його вміст значно більший, і тому досить часто відпадає потреба у застосуванні на них калійних добрив. У ґрунтах легкого гранулометричного складу (піщаних і супіщаних) вміст калію значно менший. Найбідніші на калій торф’яні ґрунти, де вміст цього елемента коливається від 0,03 до 0,15 %. У ґрунтах калій зазвичай перебуває в недоступних для рослин формах.

19

Слайд 19

Валовий, або загальний, калій об’єднує у своєму складі різні форми калійних сполук, які класифікуються таким чином: 1) водорозчинний калій (легко доступний рослинам); 2) обмінний калій (добре доступний рослинам); 3) рухомий калій (сума водорозчинного і обмінного калію), вилучається з ґрунту сольовими і кислотними витяжками; 4) необмінний гідролізований калій (важко обмінний, інертний або резервний), додатково вилучається з ґрунту киплячим розчином сильної кислоти (0,2 н або 10 %-ним розчином соляної кислоти) і є найближчим резервом для живлення рослин; 5) кислоторозчинний калій, об’єднує всі чотири попередні форми і вилучається з ґрунту киплячим розчином сильної кислоти; 6) необмінний калій (різниця між валовим і кислоторозчинним калієм).

20

Слайд 20

Щороку в ґрунт з біомасою повертається від 3 – 5 до 300 кг/га калію. Водночас в умовах сільськогосподарських угідь з урожаєм виноситься від 20 до 500 кг/га калію. Проте його колообіг в землеробстві більш сприятливий, ніж фосфору. На відміну від азоту і фосфору основна частина калію міститься в нетоварній частині рослинницької продукції – листках, стеблах, соломі, які використовують на корм і підстилку. Сировиною для виробництва калійних добрив є природні поклади калійних солей і ропа солоних озер. Із 120 калієвмісних мінералів і руд для виробництва калійних добрив використовують лише сильвін, сильвініт, карналіт, каїніт, шепіт, лангбейніт, алуніт, полігаліт. Із 14 родовищ в Україні основними є Калуш-Голинське і Стебниківське.

21

Слайд 21

4. Застосування калійних добрив За вмістом поживних речовин калійні добрива поділяються на дві групи: прості калійні добрива, що містять калію (К 2 О) до 30 %, – сильвініт, каїніт, полігаліт, шеніт, лангбейніт, калімагнезія, калімаг; ці добрива за винятком калімагу і калімагнезії добувають простим розмелюванням калійних руд, тому їх називають сирими калійними солями; концентрова ні калійні добрива, що містять калію (К 2 О) понад 30 %; до цієї групи добрив належать хлорид калію, 30%- і 40%-на калійна сіль, калій-електроліт, сульфат калію, поташ, попіл.

22

Слайд 22

Щодо впливу різних форм калійних добрив сільськогосподарські культури можна поділити на такі групи: культури, найчутливіші до хлору, який особливо негативно впливає на якість урожаю, – тютюн, ефіроолійні, цитрусові, виноградники; ці культури добре реагують на внесення безхлорних калійних добрив; картопля, зернобобові і бобові, гречка, які краще розвиваються при внесенні безхлорних, сульфатних форм і концентрованих калійних солей; льон, коноплі, бавовник, кенаф, огірки, які добре реагують на внесення концентрованого хлориду калію, під льон, особливо на дерново-підзолистих ґрунтах, краще застосовувати сульфат калію; зернові культури, трави; найефективніші для цих культур хлорид калію і 40%-на калійна сіль; буряки цукрові, буряки столові, кормові коренеплоди і зла­ кові трави; ці культури добре реагують на калійні добрива, що містять крім калію також натрій.

23

Последний слайд презентации

Калійні добрива найефективніші на легких за гранулометричним складом дерново-підзолистих ґрунтах Полісся, на осушених торф’яниках, на сірих лісових ґрунтах і чорноземах вилужених Лісостепу. Дози калійних добрив залежать від наявності рухомих форм калію в ґрунті, біологічних особливостей культури, попередника, запланованого врожаю тощо. Вносять калійні добрива під оранку, під час сівби та при підживленні. Для більшості сільськогосподарських культур середні норми калійних добрив становлять 45 – 60 кг/га K 2 O. Під культури, які виносять з урожаєм багато калію (буряк, картопля, тютюн, соняшник, плодові та деякі овочеві), норми добрив збільшують до 90 – 120 кг/га К 2 О.

Похожие презентации

Ничего не найдено