Презентация на тему: Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і

Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і
1/67
Средняя оценка: 4.9/5 (всего оценок: 86)
Код скопирован в буфер обмена
Скачать (20588 Кб)
1

Первый слайд презентации

Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і ректора Києво-Могилянської академії. Дядько рано віддав хлопчика на навчання до Академії. Вчився він, легко, але на останніх курсах його спіткало лихо — помер дядько. Напевно, через матеріальні нестатки він залишив Академію і вирушив у подорож по Європі, яку почав з Польщі, а закінчив у Римі, де в колегії Святого Афанасія навчався три роки. За окремими джерелами, після її закінчення був висвячений на кардинала, але в 1701 р. потайки залишив Рим і повернувся в Україну. З 1705 р. Ф. Прокопович викладає в Києво-Могилянській академії, де читає курси поетики, риторики, філософії, теології, робить спробу трактувати їх з матеріалістичних позицій, виступає проти авторитаризму й догматики. Займається драматургією, пише сатиричні п’єси, в яких висміює зажерливість, пияцтво, розбещеність, жадібність, невігластво. У трагікомедії “Володимир” колеги легко впізнають себе в художніх образах Жеривола, Курояда, Піара. Ставлення колег до молодого професора, м’яко кажучи, було не найкращим. Вони організовують дискусії, щоб звинуватити Ф. Прокоповича в єресі. Та, на щастя, у нього на той час уже був могутній покровитель — Петро І, який при близькому знайомстві побачив, що їхні погляди на церкву збігаються, відповідають духу реформ. Петро І забирає Ф. Прокоповича до Петербурга, де той стає радником царя у справах освіти та надійним помічником у боротьбі з боярською і церковною опозицією. У Петербурзі Ф. Прокопович сходиться з Я. Брюсом, В. Татищевим, Я. Кантемиром та іншими прогресивними діячами російської науки і культури, організовує літературно-філософський гурток — “ ученую дружину ”, стає одним із засновників Всеросійської Академії наук. Діставши блискучу європейську освіту, Ф. Прокопович приніс в Україну найвищі досягнення наукової думки. Це насамперед ідеї Відродження, Реформації, які репрезентували тенденцію переходу від схоластики до матеріалістичних засад у філософії і просвітництві. Ці погляди проходили червоною ниткою у філософських концепціях Ф. Прокоповича.. Він зробив спробу відділити філософію від теології, щоправда, на рівні ідеалістичних систем, коли ідея Бога відокремлюється від особистісної форми і переходить у філософський абсолют. У коло його інтересів входили проблеми просвітницької абсолютистської держави, що відображали інтереси буржуазії та дворянства. Твори Ф. Прокоповича, В. Татищева, Я. Кантемира були тим ґрунтом, на якому виросли Г. Сковорода, М. Ломоносов та інші просвітники ХVIII ст. Феофан (Єлезар) Прокопович (1681 — 1736) — український теолог, письменник, поет, математик, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький, одним із засновників Всеросійської Академії наук..

Изображение слайда
2

Слайд 2

Христос у точилі. Кінець XVII ст.

Изображение слайда
3

Слайд 3

Христос у потирі. Середина XVIII ст.

Изображение слайда
4

Слайд 4

Христос-Лоза Виноградна. 1740-ві рр.

Изображение слайда
5

Слайд 5

Розп'яття з Леонтієм Свічкою. Кінець XVII ст

Изображение слайда
6

Слайд 6

Трійця. 1730-1750-ті рр.

Изображение слайда
7

Слайд 7

Изображение слайда
8

Слайд 8

Процес поступового витіснення української мови не тільки з діловодства, а й з літератури та школи. * 1627 рік. Указом царя московського Олексія Михайловича та патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так, у Москві спалено 'Учительное євангеліє ' Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та 'Катехизис ' Лаврентія Зизанія Тустановського * 1672 рік. Указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому правителю. * 1677 рік. Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських * 1689 рік. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том 'Четьї-мінеї' Дмитра Ростовського * 1690 рік. Московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а І том книги 'Четьї-мінеї' Данила Заточника звелено спалити. * 1693 рік. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою * 1709 рік. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковно-слов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було * 1720 рік. Указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, в Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було * 1720 рік. Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб - во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные. * 1721 рік. Наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у синодальну контору для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора. * 1724 рік. Друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з великоросійськими. На таку ж суму і за таку ж 'провину' оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви. * 1726 рік. Київський митрополит Іосиф Кроковський склав акафіст святій Варварі. Москва дозволила Лаврі друк, але з умовою його перекладу на російську мову («на великороссійское нарЂчіе»). * 1726 р. розпорядження Синоду про заборону друкувати будь-яку книжку, яка раніше не друкувалася санкт-петербурзькою або московською синодальною друкарнями. Знову наказано, щоб правопис і наголоси точно повторювали московські. * 1729 рік. Наказ Петра І про переписування в Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську. * 1729 рік. Наказ Петра І про переписування в Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську. * 1740 рік. Російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України. Переписи 1740 — 1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних. * 1748 рік. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл. * 1750 рік. Після скасування Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ у * 1750 рік. Після скасування Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви, опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу. * 1755 рік. Синод наказав Києво-Печерській лаврі перекласти на російську мову 'Четьї-мінеї' св. Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик. * 1763 рік. Указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії. * 1764 рік. Скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників. * 1765 рік. Ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл. * 1766 рік. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні * 1769 рік. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках. * 1782 рік. Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії. * 1784 рік. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови. * 1785 рік. Наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України. * 1786 рік. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академіі негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії. * 1789 рік. У Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано Порівняльний словник усіх мов, у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською

Изображение слайда
9

Слайд 9

ОСИП БОДЯНСЬКИЙ, ПЕРШИЙ ПУБЛІКАТОР «ЛІТОПИСУ САМОВИДЦЯ» (1846 р.) ПЕРША СТОРІНКА РУКОПИСУ « ЛІТОПИСУ САМОВИДЦЯ » Літопис Самовидця  — козацький літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії Східної Європи 17 століття, зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні. Написана очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького. Літопис Самовидця складається із вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, і двох головних частин: перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій; друга   — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі. автором Літопису Самовидця найправдоподібніше був Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій за Івана Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя  — священник у Стародубі. Ця думка була прийнята більшістю істориків (Дмитро Багалій, Михайло Грушевськи, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич та інші й зокрема новітня історіографія), але деякі автори називали інших кандидатів на авторство Іван Биховець, військовий канцелярист (Л. Окіншевич), Федір Кандиба, полковник корсунський (М. Андрусяк, Михайло Возняк) та ін. Ориґінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька колій, зроблених у XVIII столітті або й пізніше. Найдавніші й найповніші — це списки Г. Іскрицького (перша половина XVIII ст.) й Якова Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й покладено в основу наукових публікації цієї пам'ятки. Вперше, діставши його від Пантелеймона Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис, Осип Бодянський (1846); більш науково підготоване видання Київської Археографічної Комісії за редакцією і вступною статтею Ореста Левицького (1878), перевидане Інститутом історії АН УРСР (1971)

Изображение слайда
10

Слайд 10

Однією з перших споруд у стилі козацького бароко була Миколаївська церква на головному міському майдані центрі одного з найбільших козацьких полків. Українські будівничі творчо використали традиції вітчизняного дерев'яного храмобудівництва, одягнувши сільську хрещату в плані церкву в камінь і прикрасивши її зовні низкою пластичних і орнаментальних мотивів. Новий вигляд церковної архітектури мав підкреслити прихід в Україну на зміну старій нової культурної еліти (козацтва) і стати наочним втіленням її культурної програми. Миколаївська церква у Ніжині (1668-1669),

Изображение слайда
11

Слайд 11

Ізюм. Перлина козацького бароко Спасо-Преображенський собор

Изображение слайда
12

Слайд 12

Дерев'яна Покровська церква у Ромнах Сумська обл., м. Ромни. Стара Покровська церква, знімок зроблений незадовго до її перевезення в Полтаву (де вона у Велику Вітчизняну й згоріла). На задньому плані стіна нової Покровської церкви

Изображение слайда
13

Слайд 13

Воскресенська церква в Сумах,

Изображение слайда
14

Слайд 14

Густи́нський Свято-Троїцький монасти́р  — жіночий монастир в селі Густиня, розташований на правому березі річки Удай біля міста Прилуки Чернігівської області.

Изображение слайда
15

Слайд 15

Літопис Григорія Грабянки. ЦДІАК України, ф. 222, оп. 2, спр. 12-б.

Изображение слайда
16

Слайд 16

Покровский собор. Харків 1689 р

Изображение слайда
17

Слайд 17

Іллінська церква в Києві (1692),

Изображение слайда
18

Слайд 18

Троїцька надбрамна церква в Києво-Печерській лаврі (1106-1108) відновлена коштом І.Мазепи 1696–1698) )

Изображение слайда
19

Слайд 19

Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696-1698) побудована коштом І.Мазепи

Изображение слайда
20

Слайд 20

Вознесенський собор у Переяславі (1700 р)

Изображение слайда
21

Слайд 21

Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696–1701)

Изображение слайда
22

Слайд 22

Суми. Воскресенський собор, 1702. Храм побудований коштом Андрія Кондратьєва, сина засновника Сум полковника Герасима Кондратьєва. За легендою, сестра А. Кондратьєва Марія була замурована у стіні церкви за те, що була атаманшею розбійничої шайки. На першому поверсі храму розміщується тепла Андріївська церква, не другому - холодна Воскресенська.

Изображение слайда
23

Слайд 23

Катерининська церква у Чернігові ( 1710 )

Изображение слайда
24

Слайд 24

Троїцько - Іллінський монастир Х - ХУІІІ століть у Чернігові - один з найбільш виразних архітектурних ансамблів України. Ансамбль складається з двох, об'єднаних ландшафтом та архітектурою, частин - колишнього Іллінського монастиря ХІ - ХУІІ ст. та Троїцького монастиря, зведеного у 1677 - 1780 роках на найвищому плато Болдиних гір.

Изображение слайда
25

Слайд 25

Собор Мгарського монастиря поблизу Лубен (кінець 1689–1709)

Изображение слайда
26

Слайд 26

Илля Бродлакович Вишенский «Архангел Михаил»

Изображение слайда
27

Слайд 27

І. Бродлакович (Вишенський) (ХVІІ ст.). Богоматір з немовлям І. Бродлакович (Вишенський) (ХVІІ ст.). Микола Чудотворець.

Изображение слайда
28

Слайд 28

Йов Кондзелевич Богородиця-Дороговказниця.‎

Изображение слайда
29

Слайд 29

Iван Руткович. Дорога в Еммаус. м. Жовква - с. Скварява Нова Львiвської областi. 1697-1699 рр.

Изображение слайда
30

Слайд 30

Важливе місце серед пам'яток монументального живопису посідають Іконостаси, створені видатними художниками-живописцями, з-поміж яких вирізняється Богородчанський іконостас (церква с.Богородчани). Творцем його був талановитий маляр Іов Кондзелевич. Іконостас зберігається у Львівському національному музеї

Изображение слайда
31

Слайд 31

Григорий Сковорода (1722–—1794) В своей философии Сковорода был близок к пантеизму. Мироздание он видел состоящим из трех миров  — макрокосма (вселенная), микрокосма (человек) и некоей «символической» реальности, связующей большой и малый миры, идеально их в себе отражающей (например, с помощью священных текстов вроде Библии). Каждый из этих миров состоит из «двух натур» — видимой (тварной) и невидимой (божественной). Сковорода уделял значительное внимание не только христианской традиции в философии, но и античному наследию, в частности идеям платонизма и стоицизма. В его философии есть черты как мистицизма, так и рационализма. Г. С. Сковороду нередко называют первым философом Российской империи. За свой необычный образ жизни, а также из-за того, что большинство своих философских сочинений Сковорода написал в диалогической форме, он получил также прозвание « русского Сократа » В исследовании наследия Сковороды есть несколько тенденций: просветитель, антиклерикал и демократ. Русская религиозная философия начала XX века рассматривала его как своего начинателя. Между тем, современный исследователь А. В. Малинов приходит к выводу, что у Сковороды вообще не было философской системы или философского учения в строгом смысле слова: «Он мудрец и учитель жизни, в творчестве которого обнаруживается школьный синкретизм философских, богословских, филологических проблем и языков».

Изображение слайда
32

Слайд 32

Лазар Баранович мав значний вплив як на церковне, так і на суспільно-політичне життя Гетьманщини. Думка архієпископа враховувалась при виборі гетьманів, призначенні воєвод, наданні всіх духовних посад на Лівобережній Україні. Автора кількох богословських трактатів, книг поезій, проповідей шанувала й творча громадськість. Занепокоєний зневажанням православ'я в Польщі, Лазар Баранович, як і багато українських церковних діячів, бачив порятунок для збереження віри в протекції Москви над Києвом, який через агресивні наміри сусідніх держав, старшинську боротьбу за лідерство мав недостатньо сил для самостійного існування. Поряд із цим архієпископ був рішучим противником втручання Московського патріархату в справи Київської митрополії, російської присутності в Україні. Сучасники доносили в Москву слова Лазаря Барановича: У своїх збірках віршів, проповідей Лазар Баранович сповідував ідеал людини, здатної згуртувати український народ, указати йому шлях до кращого життя, до національної злагоди. Лазар Баранович (1616— †1693)— український церковний, політичний та літературний діяч, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський

Изображение слайда
33

Слайд 33

Будучи кафедральним проповідником в Чернігові, написав «Руно орошенное» (1680), перший з дішедших до нас його творів, що був збірником сказань про чудеса. У 1684 р. Т. Д. приїздить до Києва і стає проповідником у Києво-Печерській Лаврі. Тут Т. Д. прийняв на себе послух — складання Четій Міней. * 1689 рік. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том 'Четьї-мінеї' Дмитра Ростовського. Над Четіями Мінеями Т. Д. трудився понад двадцять років і закінчив їх лише в Ростові в 1705 р. Використовуючи у своїй роботі як руські джерела (у тому числі і Великі Мінеї Четьї), так і латинські, грецькі, польські, автор не просто збирав їх воєдино і займався добором, багато з житій, складених Т. Д., можуть вважатися оригінальними агіографічними творами. У зв'язку з приїздом до Московії змінюється погляд Т. Д. на завдання і цілі його праці: він приділяє усе більше уваги пам'ятникам московської агіографії, крім великоросійських житій Т. Д. включає в Мінеї деякі повісті і розповіді місцевого— ростовського— походження (наприклад, Житіє Димитрія царевича). У 1702 р. з уваги на слабке здоров'я Т. Д. призначається митрополитом Ростовським та Ярославльським, де відкриває школи для священнослужителів. Туди приймалися не тільки діти священиків, а й особи інших станів,. Школа Т. Д. була загальноосвітньою, а не спеціальною. У школі викладалися граматика, латинська і давньогрецька мови, нотний спів, віршування, риторика. Для учнів школи Т. Д. написав «Рождественську драму». Інтерес Т. Д. до театру був викликаний і чисто практичні цілями: прищеплюючи смак і інтерес до спектаклів, митрополит здійснював морально-виховну програму. Важливе місце в літературній спадщині Т. Д. займає «Келійний літописець»— праця, заснована на докладному вивченні Біблії, праць батьків Церкви, творів європейських хроністів і новітніх церковних письменників. Перше видання «Келійного літописця» здійснено у 1784 р. Робота над «Літописцем» була перервана через необхідність писати нову працю — знаменитий твір про розкол «Розыск о раскольнической брынской вѣрѣ». Трактат складається з 3 частин, у яких автор намагається пояснити походження розколу, який він розглядає, головним чином, як плід неуцтва. За заповітом митрополита чернетки, що залишилися після нього, були покладені в труну при похованні, а при розкритті гробниці вони виявилися зотлілими, тому автографів Т. Д. залишилося мало  — це особисті листи, підписи до офіційних документів, деякі чорнові матеріали, виправлення тих чи тих рукописних чи друкованих творів. Туптало Данило Савич ( Димитрій Ростовський, Туптало Данило, Туптало Дмитро ) (1651- 1709) — святий, митрополит Ростовський та Ярославський, церковний діяч, вчений, письменник і проповідник. Український письменник, історик, богослов і релігійний діяч.

Изображение слайда
34

Слайд 34

Григо́рій (Георгій, Юрій) Кони́ський (* 1717, Ніжин  — + 1795,) — український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч. Освіту здобув у Київській Академії Став професором цієї академії. Викладав піїтику, риторику, філософію. Став ректором Київської Академії. 1755— переїхав до Могильова, де був єпископом. З 1783 р. — архієпископ білоруський. Заснував (1757) Могилівську семінарію. Автор віршів, надрукованих у підручнику поетики, драми «Воскресіння мертвих» (поставлена 1747 року у Київській Академії ). До драми додано 5 інтермедій соціально-побутового змісту, в яких звучить жива народна мова, український гумор. Йому належать численні проповіді, курс піїтики, два рукописні курси філософії. Автор ряду історичних праць: «Prawa і wolnosci obywateluw korony Polskiey і w ks. Litewskiego…» (1767), «Историческое известие о Белорусской епархии» (1776), «Записка о том, что в России до конца XVI в. не было унии с Римской церковью» (1847). Відстоював інтереси православної церкви, виступав проти унії і за навернення уніатів на православ'я. Дослідники відзначають, що вірші Кониського написані в стилі бароко, а в проповідях він схилявся до простішого класичного стилю.. Деякі історики приписували Кониському авторство « Історії Русів ».

Изображение слайда
35

Слайд 35

Василь Васильович Капніст (*1758 — †1823) — визначний російський і український поет, драматург і громадсько-політичний діяч кін. XVIII — поч. ХІХ ст.ст..

Изображение слайда
36

Слайд 36

Ікона Покрова Богородиці з аналою церкви Підпільненської Січі. Кінець17-початок 18 ст. На іконах ми бачимо запорожців на чолі зі своїм гетьманом, студентів Києво-Могилянської академії, міщан і селян України. Покров Богоматері із Павлом Полуботком (?). Перша пол. XVIII ст.

Изображение слайда
37

Слайд 37

Козацька ікона Покрови Пресвятої Богородиці Оригінальним національним явищем стали народні ікони — так звані Козацькі Покрови, на яких зображувалися козаки, старшини, гетьмани Для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще й як день українського козацтва.

Изображение слайда
38

Слайд 38

Козак Мамай - популярний персонаж народних картин 17-19 століття Разом із конем, дубом, бандурою, списом, рушницею на картинах Козак Мамай малювалась шабля, як один із сакральних символів свободи. (Народна картина «Козак Мамай». Олія. 18 ст.

Изображение слайда
39

Слайд 39

Козак Мамай. Народна картина. Олія. 18 ст.

Изображение слайда
40

Слайд 40

Козак-бандурист. Полотно. Олія. Кінець 18 ст. Ф.Павловський. Козак-бандурист. Малюнок пером з "кужбушків" 18 ст

Изображение слайда
41

Слайд 41

Іван Величковський (*близько 1630 (?1651) — †1701? (1726)) — український письменник, поет, священик. Яскравий представник стилю бароко в українській поезії. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного і світського змісту, перекладач, теоретик фігурного віршування. У вбогого трохи є, в жебрака – нічого, Понад міру – в багача, а досить – ні в кого.

Изображение слайда
42

Слайд 42

Ґізель Інокентій (бл. 1600 —11.1683, Київ) — український освітній церковний і суспільний діяч, вчений-богослов, філософ, історик. Лазар Баранович називав його українським Аристотелем. Закінчив Києво-Могилянську Колегію, згодом деякий час навчався за кордоном (імовірно — в Англії). За дорученням православного київського митрополита П.Могили керував Печерською друкарнею. Професор і ректор (з 1646 р.) Києво-Могилянської Колегії, де читав курси філософії, психології та ін. Першим з відомих професорів Києво-Могилянської Колегії у лекціях висував тезу про незнищенність речовини, суттєво випередивши цим у нові часи Лавуазьє і Ломоносова. З. Брав активну участь у створенні "Києво-Печерського патерика" (1661) Гізелю приписують авторство «Синопсиса» — першого нарису історії України. Автор полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів. У своїх розмірковуваннях Ґ. використовував філос. спадщину античності, патристики, схоластики, особливо другої; з новітніх вчених орієнтувався на ідеї Д. Кардано, Г. Галілея, М. Коперніка та ін. Автор філософсько-богословських праць: «Твір про всю філософію» (1645—1647), «Мир з Богом людині» (1669) та полемічного трактату «Правдива віра» (1668). У своїх творах Ґізель намагався, зокрема, визначити родовід слов'янських народів. Видатною його працею, яка може розглядатися як протосоціологічна є «Синопсис» (від грецького «огляд»), де він зокрема описував життя тогочасного суспільства. В іншій своїй праці «Про народ Роксоланський і його наріччя» цей філософ та історіограф характеризував українців як носіїв високої і оригінальної культури, які рано винайшли писемність і прийняли християнство. Будучи архімандритом Києво-Печерської Лаври І.Ґізель боровся за незалежність української православної церкви, яку активно поглинала московська.

Изображение слайда
43

Слайд 43

Стефан Яворський (Симеон Іванович Яворський; 1658, Явор—1722, Москва) — богослов, філософ, письменник, поет, публіцист, проповідник, релігійний, політичний і культурний діяч, митрополит Рязанський і Муромський, президент Синоду Російської Православної Церкви, проректор Слов'яно-греко-латинської академії. Навчався у Києво-Могилянському колегіумі. Потім, прийнявши унію, продовжив освіту у Польщі, де вивчав філософію і богослов'я у Львові, Любліні, Познані і Вільно. У 1689 році повернувся до Києва і зрікся унії. Прийняв чернецтво. Призначений професором Києво-Могилянської колегії і став викладати в колегії філософію, богослов'я, поетику і риторику. В ці роки видав чотири віршованих панегірики, написаних у стилістиці українського бароко і присвячених гетьманові Івану Мазепі й архієпископові Варлааму Ясинському. У Києві Яворський почав проповідувати, написав підручник риторики. У 1700 році Я. приїхав до Москви, де у присутності Петра І вимовив проповідь на смерть воєначальника А. С. Шеїна. Неочікувано для себе він був поставлений митрополитом Рязанським і Муромським, а по кончині 1700 року патріарха Адріана - місцеблюстителем патріаршого престолу (1701) і проректором Слов'яно-греко-латинської академії, яку став перетворювати у дусі «латинських навчань» за українським зразком. Філос. погляди Я. виявляють у ньому типового представника барокової схоластики.. Його філос. курс є прикладом синтезування, в межах цього типу схоластики, комплексу філос. ідей, що становилили підґрунтя духовної спадщини домогилянської доби, з філос. здобутками європейського Заходу. У ньому значне місце займала логіка як метод дослідження істини,. Я. поділяє на чуттєве й інтелектуальне. Визнаючи важливість і докладно розглядаючи чуттєве пізнання, вищим і досконалішим уважає інтелектуальне, яке пов'язує з діяльністю раціональної душі, що, забезпечуючи вихід людського мислення на контакт з вищим буттям, уможливлює пізнання істини. Самопізнання Я. розуміє не лише як самовдосконалення, а й як вивчення анатомії, фізіології та психіки людини. В курсі натурфілософії Я. розглядає проблеми матерії і форми, простору, часу, руху. Не сприймаючи геліоцентричної системи. Коперника, докладно викладає її у своєму філос. курсі. У розумінні історії вважаючи, що іст. події передвизначені Богом.. Виступав переконаним прихильником розмежування світської й духовної влади, обстоював автономію церкви, непорушність її переказу, традицій і обрядів.

Изображение слайда
44

Слайд 44

Іоанікій Ґалятовський ( Чернече ім'я Йоаникій ) (*бл. 1620 — †1688,) — український письменник, церковний та громадсько-політичний діяч XVII століття. Навчався у Києво-Могилянській Колегії. Прийняв чернечий постриг. Викладав курс риторики у Києво-Могилянському колегіумі. У 1658—68 роках (після Л. Барановича) — ректор Києво-Могилянської академії, ігумен Києво-Братського монастиря. Конфлікт і неприйняття ставленика Москви, «місцеблюстителя» Київської митрополії єп. Методія, якого не визнавало більшість представників вищого українського православного духовенства, примусили Ґалятовського виїхати з Києва. Помер Іоаннікій Ґалятовський 1688 року в Чернігові. Іоанікій Ґалятовський — видатний промовець, автор збірок проповідей і оповідань «Ключ разуменія..», «Наука, або способ зложення казання»,. «Небо новое», «Скарбниця потребная». Видав польською мовою полемікобогословські трактати «Лебедь з перами своїми», «Азбука різним єретикам», «Алькоран Магометів» та ін. Автор близько 20-ти творів, здебільшого полемічного характеру, українською та польською мовами. Ґалятовський вплинув на розвиток схоластичної проповіді в Україні, сприяв поширенню в Московії традицій українського проповідництва. Цю справу згодом продовжили Д. Туптало, С. Яворський, Т. Прокопович. Помер і похований у Чернігові. Він також був автором низки проповідей проти унії та ісламу

Изображение слайда
45

Слайд 45

Семен Климовський Козак Харківського полку, філософ, поет XVII ст. — XVIII ст.. Автор пісні «Їхав козак за Дунай», книг «Про правосуддя начальників», «Про правду і великодушність благодійників». Народився на Кіровоградщині.

Изображение слайда
46

Слайд 46

Максим Созонтович Березовський - український композитор і співак (16(27).10.1745 - 22.3(2.4).1777) ПАМ’ЯТНИК МАКСИМУ БЕРЕЗОВСЬКОМУ В ГЛУХОВІ

Изображение слайда
47

Слайд 47

Дмитро Степанович Бортнянський - (1751 - 28.9.(10.10)1825 ( Петербург ) український і російський композитор, хоровий диригент Відомий український співак, композитор і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту.

Изображение слайда
48

Слайд 48

Портрет Артемія Веделя не зберігся. Ця скульптура Михайла Грицюка, що зберігається в Музеї історії Києва, передає трагічну долю композитора, а не його зовнішність. Сучасники писали про Веделя: ”Зовнішність він мав прекрасну, доброї статури, багато батьків бажали видати за нього своїх дочок, але він був чистий і цнотливий” Ведель (Ведельськинй) Артем Лук'янович (1767, м. Київ - 14.07.1808, там само) композитор, диригент, співак, скрипаль.

Изображение слайда
49

Слайд 49

Святитель Феодосий архиепископ Черниговский

Изображение слайда
50

Слайд 50

Ікона з Пирятина з портретом лубенського полковника Леонтія Свічки

Изображение слайда
51

Слайд 51

Парсунний портрет. Новим явищем у світському мистецтві став парсунний портрет. Він відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису портрети цього періоду певною мірою ідеалізовані. Перевага надається зображенню визначних політичних, культурних діячів та міщан. У мистецькому середовищі та серед широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Скоропадського, Д.Вишневецького, І. Мазепи, славетних воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими, видатних учених Й. Галятовського, Л. Барановича та ін. Активно розвивалося графічне мистецтво. Найвідомішими були школи графіки Києво-Могилянської академії, Києво-Печерської лаври, Чернігівська та Львівська. Д.Вишневецький Портрет Івана Мазепи в Успенському соборі Києво — Печерської Лаври Портрет Б. Хмельницького

Изображение слайда
52

Слайд 52

Парсунний портрет. І. Скоропадський Іван Самійлович Самойлович

Изображение слайда
53

Слайд 53

Архімандрит Чернігівського Єлецького монастиря 12.01.1688 Парсунний портрет. Лазар Баранович ПОРТРЕТ ІВАНА СУЛИМИ. XVIII ст.

Изображение слайда
54

Слайд 54

Початок культурної фази українського національного відро­дження пов'язується з виходом у світ "Енеїди" І.Котляревського (1798 p.), який першим увів українську народну мову до літера­тури, а також з його послідовниками — Г.Квіткою-Основ'янен ком та Харківським гуртком літераторів. Науковою основою, що стимулювала їх зусилля, став Харківський університет, навколо якого згуртувалися кращі представники української науки та культури. І.Котляревський Г.Квітка-Основ'янен ко

Изображение слайда
55

Слайд 55

Національно-культурне відродження у Галичині пов'яз fyj з іменем М. Шашкевича, який майже через 40 років після появи "Енеїди" видав разом з однодумцями з гуртка "Руська Трійця" альманах "Русалка Дністрова", започаткувавши західноукраїнський літературний, а згодом і національний ренесанс.

Изображение слайда
56

Слайд 56

Важливим чинником, що започаткував наприкінці XVIII ст. процес національного відродження України, було заснування на землях східної України університету в Харкові, створеного за приватною ініціативою на кошти харківської громадськості. В його заснуванні важлива роль належить відомому громадському і культурному діячеві Василю Каразіну ( 1773—1842 pp.)

Изображение слайда
57

Слайд 57

Г. Сковорода В.Капніст

Изображение слайда
58

Слайд 58

Петро Гулак-Артемовський 1790-1865

Изображение слайда
59

Слайд 59

Й.Бодянський

Изображение слайда
60

Слайд 60

Дмитро Миколайович Бантиш-Каменскький

Изображение слайда
61

Слайд 61

Євген Гребінка (1812—1848 pp.).

Изображение слайда
62

Слайд 62

Костомаров Максимович

Изображение слайда
63

Слайд 63

Щепкін Михайло Семенович

Изображение слайда
64

Слайд 64

М.Полетика Ф.Шеллінг

Изображение слайда
65

Слайд 65

Г.Кониський

Изображение слайда
66

Слайд 66

З-поміж харківських поетів-романтиків найобдарованішим був А.Метлинський (літературний псевдонім Амвросій Могила, 1814 — 1870 pp.) — ав­тор збірки "Думки і пісні та ще дещо" Розвиткові стилю романтизму в українській літературі сприяла творчість Є.Гребінки (1812—1848 pp.). Наслідуючи кращі літературні та фольклорні традиції, письменник виявив творчу індивідуальність у жанрі байки. Він викривав соціальні суперечності тогочасної дійсності, протиставляючи їх високим людським якостям — людяності, працьовитості, доброті. Палкою любов'ю до України, захопленням її героїчною історією пройнята поезія Є.Гребінки. Серед його поетизованих переказів про минуле рідного краю виділяється романтична поема "Богдан" (1843 р.) — один із найкращих тогочасних творів про Б.Хмельницького.

Изображение слайда
67

Последний слайд презентации: Феофан Прокопович рано втратив батьків, жив під опікою дядька, професора і

З-поміж видатних українських архітекторів того часу вирізня­вся А.Меленський (1766— 1833 pp.), котрий упродовж 30 років був головним архітектором Києва. Він спорудив і перебудував у місті чимало будівель, зокрема корпус духовної академії, Миколаївську церкву-ротонду на Аскольдовій могилі будинок першого міського театру тощо Миколаївська церква-ротонда на Аскольдовій могилі (малюнок) Миколаївська церква-ротонду на Аскольдовій могилі (сучасний вигляд)

Изображение слайда