Презентация на тему: Екологічна ситуація в Україні

Екологічна ситуація в Україні
Основні екологічні проблеми в Україні
Екологічна ситуація в Україні
Екологічна ситуація в Україні
Стан водних ресурсів
Екологічна ситуація в Україні
Екологічна ситуація в Україні
Збереження земельних ресурсів
Зменшення лісових насаджень
Екологічна ситуація в Україні
Утилізація відходів
Екологічна ситуація в Україні
Скорочення біологічного різноманіття
Екологічна мережа України
Екологічна ситуація в Україні
Загальнодержавна Програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки
Екологічна ситуація в Україні
Екологічна ситуація в Україні
Види територій
3 широтних природних коридора
Види територій
Заказник – природоохоронний об ’ єкт
Урочище "Монастирище"
Екологічна ситуація в Україні
Природоохоронні заходи
«На куті»
Екологічна ситуація в Україні
Заповідне урочище
Основні вимоги щодо режиму заповідних урочищ
Атаманський парк
Червона книга України. Рослинний світ
Призначення
Вступ
У виданні Червоної книги 2009 року для видів застосовано наступні критерії:
Рослини Червоної книги
Ковила пірчаста Stipa pennata L.
Екологічна ситуація в Україні
Осока житня Carex secalina Willd. ex Wahlenb.
Екологічна ситуація в Україні
Півники сибірські Iris sibirica L.
Екологічна ситуація в Україні
Шафран Гейфелів Crocus heuffelianus Herb. (C. banaticus Heuff., nom. illeg.; C. vernus auct. non (L.) Hill, p.p.)
Екологічна ситуація в Україні
Тюльпан бузький Tulipa hypanica Klokov et Zoz (~ T. biebersteiniana Schult.f. s.l.)
Екологічна ситуація в Україні
Гвоздика бузька Dianthus hypanicus Andrz.
Екологічна ситуація в Україні
Горицвіт весняний Adonis vernalis L. (Adonanthe vernalis (L.) Spach, Chrysocyathus vernalis (L.) Holub)
Екологічна ситуація в Україні
Червона книга України. Тваринний світ
Вечірниця руда Nyctalus noctula (Schreber, 1774)
Екологічна ситуація в Україні
Жук-самітник Osmoderma barnabita (Motschulsky, 1845)
Екологічна ситуація в Україні
Махаон Papilio machaon (Linnaeus, 1758)
Екологічна ситуація в Україні
Хом'ячок сірий Cricetulus migratorius (Pallas, 1773)
Екологічна ситуація в Україні
Шуліка чорний Milvus migrans (Boddaert, 1783)
Екологічна ситуація в Україні
Райдужниця велика Apatura iris (Linnaeus, 1758)
Екологічна ситуація в Україні
Жук-олень, рогач звичайний Lucanus cervus cervus (Linnaeus, 1758)
Екологічна ситуація в Україні
Ендроміс березовий Endromis versicolora (Linnaeus, 1758)
Екологічна ситуація в Україні
Горностай Mustela erminea (Linnaeus, 1758)
Екологічна ситуація в Україні
Видра річкова Lutra lutra Linnaeus, 1758
Екологічна ситуація в Україні
Висновок
1/71
Средняя оценка: 4.6/5 (всего оценок: 15)
Код скопирован в буфер обмена
Скачать (15967 Кб)
1

Первый слайд презентации: Екологічна ситуація в Україні

Підготувала учениця 11го правового класу Травнікова Анна

Изображение слайда
2

Слайд 2: Основні екологічні проблеми в Україні

З 1987 р. лише у Києві втричі збільшилася кількість онкологічних захворювань, у шість з половиною разів – захворювань ендокринної системи, в шість – крові, в 31 – органів дихання. Це – наслідки чорнобильської екологічної катастрофи. Сьогодні доведено: твердження про "дешевизну" атомної енергії – це навмисна фальсифікація. Річ у тім, що проектувальники АЕС не вносили у вартість "атомного" кіловата такі затрати, як переробка й поховання радіоактивних відходів, а за оцінками спеціалістів, вони становлять понад 75% вартості всього паливного циклу АЕС.

Изображение слайда
3

Слайд 3

Не були враховані й інші затрати, пов'язані з експлуатацією АЕС, зокрема зумовлені вимогами стосовно безпеки її роботи. Як пишуть німецькі експерти в цій галузі "атомна енергія дешевша лише там, де безпека стоїть на другому плані, й доти. Доки людство мириться з тим, що його сьогоднішнє марнотратство щодо електроенергії загрожує майбутнім поколінням пекельним радіоактивним жахом". Найголовніше ж полягає в тому, що АЕС – це перш за все техніка, й не можна дати стопроцентної гарантії її безвідмовності. Підтвердженням цьому є слова видатного російського публіциста Г.О.Медведєва, який сказав, що всемогутність і безсилля людини продемонстрував Чорнобиль. І застеріг: не захоплюйся своєю могутністю, людино, не жартуй із нею. Бо ти й причина, ти й наслідок. Наслідки цього лиха вічні...Чорнобиль не відходить у минуле, не відпускає його туди наша свідомість. Вона опромінена ним. Уперше так близько, так реально й так жахливо відкрилося нам обличчя ядерного століття...

Изображение слайда
4

Слайд 4

Наслідки катастрофи На Чорнобильській АЕС

Изображение слайда
5

Слайд 5: Стан водних ресурсів

Сьогодні вода – один з основних природних ресурсів, що споживається людством в тисячі разів більше, ніж нафти чи вугілля. Головне джерело води для України – річка Дніпро. Крім того потреби у воді забезпечують річки Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. Стан води й повноводність цих артерій залежить в основному від стану їхніх приток – малих річок, яких в Україні налічується близько 63 тис. Їхня роль величезна: досить згадати, що 90% населених пунктів нашої країни розташовані саме в долинах малих річок і користуються їхньою водою. Однак стан малих річок України сьогодні викликає велику тривогу. За даними Держводгоспу, протягом другої половини ХХ ст. В Україні зникло близько 5 тис. малих водостоків, а це невідворотно веде до деградації великих річок.

Изображение слайда
6

Слайд 6

Спроби припинити гідротехнічними засобами процес зменшення стоку малих річок не дали очікуваних результатів. Через активне зарегулювання русел річок внаслідок створення водойм, гідротехнічне будівництво та меліоративні заходи на водозборі, обвалювання й спрямлення русел, сільськогосподарське використання та урбанізація заплав, заміну болотних екосистем штучними сільськогосподарськими моно ценозами, постійне необоротне використання вод більшість річкових ландшафтів України опинилися в стані екологічної кризи.

Изображение слайда
7

Слайд 7

В умовах непорушених ландшафтів поверхневий стік практично не несе в річки забруднень. Саме природні ландшафти, завдяки фільтраційним здатностям природних біоценозів, раніше були ідеальними фільтром. Нині в Україні природні ландшафти або знищені, або перебувають на різних стадіях деградації. А водоохоронні зони, якщо вони є взагалі, зведено до вузьких берегових лісопосадок, які не виконують належним чином функції фільтра торів стоків. Слід зауважити, що внаслідок інтенсивного забруднення вод промисловими стоками, щорічно хворіє майже третина населення України.

Изображение слайда
8

Слайд 8: Збереження земельних ресурсів

Відомо, що найбільші в світі запаси чорноземів зосереджені на території України. Про їхню цінність свідчить хоча б такий факт: у роки Другої світової війни німецькі окупанти вивози український чорнозем залізничним ешелоном до Німеччини. Сьогодні, на жаль, запаси та якість цього неоціненного ресурсу в нашій державі істотно знизились, що пояснюється варварською, непродуманою їх експлуатацією, ерозією, засоленням, відчуженням земель під кар'єри та промислові споруди. Ґрунти становлять величезну цінність не лише тому, що це основне джерело отримання продуктів харчування, а й тому, що вони беруть активну участь в очищенні природних і стічних вод, регулюють водний баланс суші та слугують нейтралізатором багатьох видів антропогенних забруднень. Тому користуватися ґрунтом, землею слід розумно й бережно. В гонитві за врожаєм ґрунти розорюються дедалі глибше й частіше, в них у неймовірних кількостях вносяться мінеральні добрива й пестициди. В результаті на величезних площах степової і посушливої зон ґрунти втратили здатність убирати й пропускати воду, їхня структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними сполуками. По всій території України родючість ґрунтів катастрофічно зменшується. За останні 35 – 40 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,3 – 0,4%. За розрахунками Української академії аграрних наук, щорічні втрати гумусу становлять від 0,6 до 1т/га. Це наслідок використання недосконалих технологічних схем у сільському господарстві та істотного зменшення внесення органічних добрив, що пов'язане із занепадом тваринництва.

Изображение слайда
9

Слайд 9: Зменшення лісових насаджень

Адже ліс є надзвичайно важливим компонентів екосистеми. Він один із основних поглиначів вуглекислого газу й виробників кисню, постачальник цінних матеріалів, захисник поверхні Землі від водної ерозії та суховіїв. Більш того, ліс має величезне оздоровче значення, оскільки деякі дерева – біла береза, сосна, ялиця та інші – продукують особливі леткі речовини – фітонциди, які вбивають хвороботворні мікроби й роблять повітря цілющім. Відповідно до норм лісового законодавства, прийнятих більшістю країн, ліси поділяються на три групи: 1) ліси, що виконують водоохоронні (заборонні смуги по берегах річок, озер, тощо), захисні (протиерозійні ліси, державні лісозахисні смуги), санітарно – гігієнічні та оздоровчі (ліси заповідників і національних парків) функції; 2) ліси захисного та обмеженого експлуатаційного значення – лісові масиви в густонаселених районах і місцевостях з обмеженими лісовими ресурсами; 3) ліси експлуатаційні – тайга, тропічні ліси. У лісах першої та другої груп (а саме такі є на території України) забороняється заготівля деревини, тут допускаються лише так звані санітарні рубки, коли вирубуються тільки хворі й усохлі дерева. А взагалі в лісоводів є давнє добре правило: "Зрубав дерево – посада два нових"!

Изображение слайда
10

Слайд 10

Изображение слайда
11

Слайд 11: Утилізація відходів

Основна маса відходів в Україні утворюється на підприємствах гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів. Нині в Україні умови зберігання та утилізації відходів, як правило, не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що є одним із факторів інтенсивного забруднення поверхневих і підземних вод, ґрунту, повітря. В більшості областей України немає полігонів для централізованого зберігання та утилізації відходів. За браком коштів і вільних земель можливості для будівництва сучасних звалищ обмежені. Раніше більша частина відходів спалювалася. Тепер це заборонено, оскільки під час спалювання виділяється багато небезпечних для здоров'я людини речовин. Італійські фахівці-екологи в 2005 році надали таку інформацію для природоохоронців: скляна пляшка розкладатиметься 1000 років, папір – 3 місяці, сигаретні недопалки – 5 років, поліетиленові пакети – 10-20 років, нейлонові вироби – 30-40 років, металеві банки – 500 років, полістирол -1000 років! Звалища України щороку поглинають близько 1500 га землі, яка внаслідок цього стає небезпечним джерелом отруєння довкілля!

Изображение слайда
12

Слайд 12

Изображение слайда
13

Слайд 13: Скорочення біологічного різноманіття

Стрімкий розвиток цивілізації не прискорив процесів видоутворення, але інтенсифікував процеси вимирання видів. Це відбувається через руйнування місць проживання видів, надмірну їх економічну експлуатацію (масовий відстріл тварин, хижацьке рибальство, вирубування цінних видів дерев тощо). Протягом останніх п'яти років в Україні, як і в усьому світі, велике значення надається розвиткові екологічної мережі. Концепція екомережі поєднує в собі збереження біологічної та ландшафтної різноманітності. У нашій країні набув чинності закон "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015рр.". Основною метою цього документа є збільшення частки земельного фонду з природними заповідними територіями до рівня, достатнього для збереження біологічної і ландшафтної різноманітності.

Изображение слайда
14

Слайд 14: Екологічна мережа України

Изображение слайда
15

Слайд 15

Изображение слайда
16

Слайд 16: Загальнодержавна Програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки

Загальнодержавна Програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки затверджена Верховною Радою України у 2000 році. Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа мас відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма має сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

Изображение слайда
17

Слайд 17

Изображение слайда
18

Слайд 18

Природні ландшафти спостерігаються майже на 40 відсотках території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях. Менше половини, а саме - 44 відсотки, лісів виконують захисні та природоохоронні функції.

Изображение слайда
19

Слайд 19: Види територій

Перелік ключових територій екомережі включає території та об'єкти природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя міжнародного значення, інші території, у межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси. Насамперед це регіони  Карпат,  Кримських гір,  Донецького кряжу,  Приазовської височини, Подільської височини, Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових ділянок великих річок, прибережно-морської смуги,  континентального шельфу  тощо. Перелік буферних зон екомережі включає території навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях. Це можуть бути не лише природні території екстенсивного використання ( пасовища,  сіножаті, експлуатаційні  ліси,  ставки  тощо), а й орні території з досить безпечним (зокрема без застосування мінеральних добрив) веденням сільського господарства. Види територій

Изображение слайда
20

Слайд 20: 3 широтних природних коридора

Поліський (лісовий) екокоридор, що охоплює основні болотні масиви, регіони головного водозбору Дніпра з притоками та частково - водозборів Західного Бугу, Південного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця; на цій території порівняно багато незмінних ландшафтів. Галицько-Слобожанський (лісостеповий) екокоридор, до якого потрапляють ділянки басейнів усіх рік першої величини, зони Карпатської та Подільської ендемічності, пралісові ділянки - букові та смерекові - в Карпатах, діброви Поділля та Слобожанщини, сосняки Слобожанщини, грабовіліси Розточчя, степові ділянки Опілля, Придніпров'я, реліктові крейдові ценози Сіверського Дінця, рефугіуми реліктових угруповань в Карпатах, на Опілля, Поділлі. Південноукраїнський (степовий) екокоридор, до якого потрапляють клаптики степових ділянок, літоральні та аквальні екосистеми, петрофітні та плавневі ценози, ендеми та релікти Прибужжя, Приазов'я, степового Криму.

Изображение слайда
21

Слайд 21: Види територій

Також до сполучних територій екомережі відносяться меридіональні екокоридори, просторово обмежені долинами великих річок - Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об'єднують водні та заплавні ландшафти - шляхи міграції численних видів рослин і тварин. Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня. Перелік відновлюваних територій екомережі включає території, що являють собою порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, інші території, важливі з точки зору формування просторової цілісності екомережі.

Изображение слайда
22

Слайд 22: Заказник – природоохоронний об ’ єкт

На відміну від заповідників можуть бути постійними або тимчасовими; у заказниках можливе часткове взяття під охорону тварин, рослин та інших природних ресурсів. Залежно від харак­теру, мети організації і необхідності режиму охорони заказники поділяють на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні.

Изображение слайда
23

Слайд 23: Урочище "Монастирище"

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Монастирище" площею 15.3 га. В заказнику зростає ряд видів, властивих південному варіанту степів, які в області трапляються рідко. Це такі види, як цінна лікарська ефедра двоколодкова, громовик великощетинистий, гвоздика Андржійовського, це мешканці південних степів на північній границі ареалу. По днищу ріки переважають ценози осоки гострої, зустрічаються куртини очеретянки звичайної і комишу лісового. По берегах р. Інгул слід відмітити високі зарості очерету звичайного з окремими куртинами схеноплекту озерного. Поруч з типовими лучно-болотними видами тут виявлені і малопоширені в даному регіоні такі види, як валеріана висока і комишівник звичайний. Привертає увагу різноманітний твариний світ заказника.На ділянках цілинного степу мешкають різні птахи – жайворонки чубатий, малий та степовий, щеврик польовий, боривітер звичайний, ворона сіра, чекан луговий, а серед безхребетних домінують прямокрилі, дикі бджолині і трав"яні клопи. На кам"янистих схилах з заростями чагарників відмічені: з птахів – сорокопуди жулан та чорнолобий, мухоловка сіра, горобець польовий, камінка лиса, зозуля звичайна, соловейко східний, з плазунів зустрічаються два види ящірок (прудка та зелена), а також вуж звичайний та гадюка степова – вид, що занесений до Червоної книги України. В заплаві можна зустріти лелеку білого, різні види жаб, вужа водяного, черепаху болотяну; в заростях прибережно-водної рослинності мешкають бабки.

Изображение слайда
24

Слайд 24

Изображение слайда
25

Слайд 25: Природоохоронні заходи

У заказнику Монастирище забороняється спалювати залишки рослинності, знищувати дерева і чагарники, проводити полювання, займатися рибальством, сінокосінням, випасати худобу, заготовляти лікарські рослини.

Изображение слайда
26

Слайд 26: На куті»

Гідрологічний заказник місцевого значення Розташований у Тернопільському районі Тернопільської області, в межах водно-болотного масиву, що в заплаві річки Гнізна, між смт Великі Бірки та селом Дичків. В адміністративному відношенні заказник розміщений на території Великобірківської селищної (12,2 га) та Дичківської сільської рад (4,1 га). Загальна площа заказника становить 16,3 га, з них болота — 16,2 га, під водами — 0,1 га, в тому числі: під природними водотоками — 0,1 га, з них під річками — 0,1 га. Метою створення заказника є збереження водно-болотного масиву заплави річки Гнізна та її притоки річки Гніздечна, який є регулятором водного режиму Гнізни, місцем зростання водно-болотної рослинності, характерної для Західного Лісостепу та місцем розмноження, скупчення, проживання багатьох видів водно-болотної флори і фауни.

Изображение слайда
27

Слайд 27

Изображение слайда
28

Слайд 28: Заповідне урочище

Один з природних об'єктів та територій природно-заповідного фонду України. На території заповідних урочищ, де не створені спеціальні наукові підрозділи, дослідження організовуються природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами та дендрологічними парками загальнодержавного значення, розташованими у цих регіонах. Станом на листопад 2009 до складу природно-заповідного фонду України входило 793 заповідних урочища загальною площею 95,4 тис. га.

Изображение слайда
29

Слайд 29: Основні вимоги щодо режиму заповідних урочищ

На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання і витрати щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. В окремих випадках навколо заповідних урочищ встановлюються охоронні зони.

Изображение слайда
30

Слайд 30: Атаманський парк

Державне  заповідне урочище  місцевого значення біля села Головківка в Чигиринському районі Черкаської області. Більша частина парку (367 га) є лісом, інша площа розподіляється між ставками та рільними землями. У лісі ростуть дуби черешчатий і червоний, сосни звичайна і чорна, ялина, 8 видів тополь, 12 − верби, 5 − клена, 2 − берези, 2 − вільхи, 2 − липи, 3 − ясеня, В'яз листуватий, черешня, черемха звичайна таосика. На 48 га кущових порід ростуть 3 види бузини, 3 − глоду та ін. Зростає понад 150 видів однорічних і багаторічних трав'янистих рослин. Тут зустрічаються козулі, дикі свині, лисиці, зайці, борсуки та куниці. Численні лісові джерела створюють струмки, з яких утворилися два стави. Особливістю парку є цілюще джерело «Живун», потужність якого становить близько 0,5 літрів за хвилину. Лікувальні властивості джерела були відомі ще до 1 століття до н. е. Вода з джерела за своїм складом близька до знаменитої «Нафтусі»: слабколужна, слабкомінеральна, зі слідами радону. Територія навколо джерела облаштована альтанкою із столиком і лавами, над джерелом зведено дах, до джерела ведуть кам'яні сходи.

Изображение слайда
31

Слайд 31: Червона книга України. Рослинний світ

До третього видання «Червона книга України» (рослинний світ 2009) занесено 826 видів  рослин  і  грибів. Кількість видів рослин у третьому порівняно з другим виданням збільшилась на 285 видів, а у другому порівняно з першим — на 390 видів. Таким чином, з урахуванням приблизно однакових проміжків часу між виданнями Червоної книги України, спостерігається певне уповільнення темпів зменшення втрати різноманіття видів рослин і грибів України.

Изображение слайда
32

Слайд 32: Призначення

Червона книга України  — анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів та підвидів, що знаходяться під загрозою зникнення на території України, і підлягають охороні; основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних, і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання. До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України. Організація збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх перебування чи зростання, створення належних умов для розмноження у природних умовах, розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України, Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші державні органи, на які законодавством України та Автономної Республіки Крим покладено здійснення функцій у цій сфері.

Изображение слайда
33

Слайд 33: Вступ

Деградація довкілля, викликана інтенсивною господарською діяльністю людини, призвела до масштабних зрушень у природних екосистемах, наслідком чого є зменшення чисельності або зникнення багатьох видів тварин, рослин і грибів. Вжиття своєчасних заходів охорони дикої фауни і флори дозволяє призупинити негативні процеси руйнування навколишнього природного середовища та відновити стан популяцій вразливих видів до безпечного рівня. На світовому саміті із сталого розвитку у Йоганнесбурзі у 2002 р. та на Генеральній асамблеї ООН у 2005 р. була схвалена глобальна мета щодо досягнення до 2010 р. суттєвого зменшення втрат біорізноманіття. У зв’язку з цим 2010 р. оголошено ООН Міжнародним роком біорізноманіття з метою привернення уваги країн світу до нагальної проблеми збереження біотичної складової довкілля, яка є основою для існування людства на планеті. Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє приблизно 35% її біорізноманіття, причиною чого є розташування території України на перехресті багатьох природних зон та міграційних шляхів багатьох видів фауни. Біота України нараховує понад 70 тис. видів, з них флора — понад 27 тис. видів, фауна — понад 45 тис. видів. Одним із заходів збереження цієї різноманітності тваринного і рослинного світу є ведення Червоної книги України, куди заносяться види, що внаслідок різних причин опинилися під загрозою зникнення. Перше однотомне видання Червоної книги України було видано у 1980 р. і до нього було включено 85 видів тварин та 151 вид судинних рослин. Друге видання Червоної книги України було підготовлено у двох томах. Перший том — «Тваринний світ» — був надрукований у 1994 р. і налічує 382 види. Другий том — «Рослинний світ» — вийшов друком у 1996 р. і налічує 541 вид. Третє видання Червоної книги України, видане через 13 років після випуску другого тому другого видання, включає 542 види тварин та 826 видів рослин і грибів. У ньому враховані сучасні наукові дані щодо чисельності та поширення видів, положення міжнародних договорів, Стороною яких стала Україна протягом останніх 10-15 років, зокрема Конвенції про біологічне різноманіття, Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннської конвенції), Конвенції про збереження дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернської конвенції) тощо. Нове видання Червоної книги України є результатом праці великого колективу авторів з різних наукових установ, передусім Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України, Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України, інших організацій, окремих фахівців. Координацію робіт щодо підготовки третього видання Червоної книги України здійснювала Національна комісія з питань Червоної книги України та Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Видання Червоної книги України є вагомим внеском у справу збереження різноманітності тваринного і рослинного світу України як основи сталого розвитку держави для теперішнього і майбутніх поколінь.

Изображение слайда
34

Слайд 34: У виданні Червоної книги 2009 року для видів застосовано наступні критерії:

Зниклі : види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про наявність їх у природі чи спеціально створених умовах; Зниклі в природі : види, які зникли в природі, але збереглися у спеціально створених умовах; Зникаючі : види, які перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій; Вразливі : види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій; Рідкісні : види, популяції яких невеликі і на даний час не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека; Неоцінені : види, про які відомо, що вони можуть належати до категорії зникаючих, вразливих чи рідкісних, але ще не віднесені до неї; Недостатньо відомі : види, які не можна віднести до жодної із зазначених категорій через відсутність необхідної повної і достовірної інформації.

Изображение слайда
35

Слайд 35: Рослини Червоної книги

Судинні рослини Гриби Сумчасті гриби Базидієві гриби Водорості Жовтозелені водорості Бурі водорості Червоні водорості Зелені водорості Стрептофітові водорості Мохоподібні Печіночники Мохи Лишайники Сумчасті гриби, аскоміцети Базидіомійети, базидіальні гриби Плауноподібні Папоротеподібні Голонасінні Покритонасінні Однодольні Дводольні

Изображение слайда
36

Слайд 36: Ковила пірчаста Stipa pennata L

Таксономічна належність:  Родина Тонконогові (Злакові) — Poaceae (Gramineae). Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Наукове значення:  Характерний вид лучних степів Євразійської степової обл. Ареал виду та його поширення в Україні:  Поширений в лісостеповій і степовій зонах Євразії від Забайкалля та гір Ср. Азії до пн.сх. Франції та пд. Швеції, а також на Балканах і в гірських степах Закавказзя. В Україні — Волино-Подільська височина, лісостепова (частіше на Лівобережжі), степова зони. Адм. регіони: Рв, Кв, См, Лв, Ів, Тр, Чц, Хм, Вн, Чк, Кд, Дн, Пл, Хр, Дц, Лг, Од, Мк, Хс, Зп, Кр.

Изображение слайда
37

Слайд 37

Чисельність та структура популяцій:  Популяції невеликі за розміром, але численні, домінує на значних площах схилів, степових цілинних решток. У більшості випадків — дрібні локалітети на перегинах еродованих та кам’янистих схилів з окремими куртинами. Причини зміни чисельності:  Розорювання степів та нераціональне природокористування — надмірний випас, забудова, забруднення степів, часті пали та ін. Умови місцезростання:  Один з найбільш мезофітних видів ковили України. Едифікаторного значення набирає на плакорних ділянках з потужними малогумусними чорноземами, рідше — на схилах з виходами на поверхню карбонатних порід, на пд. переважно на схилах пн. експозиції. Зростає переважно в угрупованнях союзів Astragalo-Stipion, Festucion valesiacae, рідше Fragario viridis-Trifolion montani (кл. FestucoBrometeae). Мезоксерофіт. Загальна біоморфологічна характеристика:  Гемікриптофіт. Багаторічна трав'яна рослина. Стебла 40–70 см заввишки. Листки в сухому стані згорнуті, 0,8–1 мм в діаметрі, у розгорнутому вигляді 0,9–2,3 мм шириною, голі. Молоді листки мають на кінчику китичку волосків, яка легко відпадає. Язички у листків генеративних пагонів 2–3 мм завдовжки, а у вегетативних — 1–2 мм. Волоть 10–20 см завдовжки, вузька, стиснута. Нижня квіткова луска 19(21) см завдовжки, дві крайові полоски волосків не доходять до основи остюка. Остюк 25–43 см завдовжки, двічі колінчастозігнутий, білопірчастий. Цвіте у травні–червні. Плодоносить у червні. Розмножується насінням. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Охороняється в Українському степовому, Луганському, «Медобори» ПЗ, НПП «Подільські Товтри», «Святі Гори», у заказниках та пам’ятках природи. Слід охороняти всі місця зростання виду, контролювати стан популяцій, регуляційними заходами не допускати зникнення на заповідних територіях. Заборонено розорювання та забудову степів, надмірне випасання, заліснення та терасування схилів. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Культивують у Донецькому ботанічному саду НАН України. Господарське та комерційне значення:  Фітокомпонентне, кормове, декоративне.

Изображение слайда
38

Слайд 38: Осока житня Carex secalina Willd. ex Wahlenb

Таксономічна належність:  Родина Осокові (Смикавцеві) — Cyperaceae. Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Наукове значення:  Рідкісний вид на пн. межі ареалу. Ареал виду та його поширення в Україні:  Євразійський вид, поширений диз’юнктивно в Центральній та Сх. Європі, на Кавказі, в Сибіру, на Далекому Сході, у Середній і Зх. Азії. В Україні зростає у Лісостепу і Степу. Адм. регіони: Кв, Чн, Вн, Кд, Дн, Пл, Хр, Од, Мк. Чисельність та структура популяцій:  Усі популяції ізольовані, представлені малими площами і чисельністю особин, однак деякі мають синантропний характер поширення (рудеральні території — м. Київ, Полтава). Причини зміни чисельності:  Потерпає від надмірного випасання, рекреаційного навантаження.

Изображение слайда
39

Слайд 39

Умови місцезростання:  Росте на засолених сирих луках, у піщаних западинах, на піщаних і мулистих берегах озер і рік, в угрупованнях союзів AgropyronRumicion crispi, Scorzonero-Juncion gerardii та Puccinellion limosae. Мезогiгрофiт. Загальна біоморфологічна характеристика:  Гемікриптофіт. Трав’яний щільнодернинний багаторічник з коротким кореневищем. Стебла 10–40 см заввишки, з рожево-бурими піхвами. Листки жорсткуваті, сіро-зелені, пласкі, 2–3 мм завширшки, вищі за стебло стебло. Нижній покривний листок до 4 см завдовжки, з широкою піхвою і пластинкою, що вища за суцвіття. Суцвіття з 4–8 колосків, нижні інколи при основі розгалужені. Верхні 2–3 колоски чоловічі, зближені, 1–2 см завдовжки, на довгих ніжках, булавоподібно-ланцетні, з обернено-яйцеподібними тупуватими, блідо-зеленими покривними лусками. Решта колосків жіночі, розставлені, довгастобулавоподібні, 1,5–3 см завдовжки, густі, на ніжках до 2,5 см завдовжки. Покривні луски жіночих колосків яйцеподібні, гострі, з шорстким кілем, із зеленою серединою та білуватими краями, коротші від мішечків. Мішечки ланцетні, гладенькі, пласко-опуклі, 5–7 мм завдовжки, світло-зелені, згодом жовтуваті, з тонкими жилками, від основи з вузькими зазубленими крилами, вгорі поступово переходять у плаский, спереду розщеплений двозубий носик. Приймочок 3. Плід — горішок. Цвіте в травні–липні. Плодоносить у червні–липні. Розмножується насінням і вегетативно. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Необхідно контролювати стан популяцій. Охороняють в РЛП «Нижньоворсклянський », заказниках «Гракове», «Любка», «Нижньопсільський» (Полтавська обл.). Заборонено порушення умов місцезростань. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Відомостей немає. Господарське та комерційне значення:  Кормове.

Изображение слайда
40

Слайд 40: Півники сибірські Iris sibirica L

Таксономічна належність:  Родина Півникові — Iridaceae. Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Наукове значення:  Рідкісний вид на пд. межі ареалу. Ареал виду та його поширення в Україні:  Євросибірський вид, поширений від Франції до Сх. Сибіру та Монголії, з окремими ексклавами на Кавказі та в Малій Азії. В Україні — на Закарпатті, в Прикарпатті, Розточчі, Поліссі, на зх. Подільської височини, рідше в Правобережному та Лівобережному Лісостепу, зрідка — в пн. частині степової зони (Дніпропетровська обл.) та в Криму (Долгоруківська яйла). Адм. регіони: Рв, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Вн, Чк, Кд, Дн, Пл, Хр, Кр. Чисельність та структура популяцій:  Просторове розміщення популяцій лінійне або локальне. Спектри онтогенетичних станів правосторонні з переважанням куртин генеративних рослин. Кожна така куртина складається з 50–300 пагонів, 10% з яких квітконосні. Середня щільність популяцій — 1–20 куртин на 10 м².

Изображение слайда
41

Слайд 41

Причини зміни чисельності:  Осушувальна гідромеліорація, інтенсивне випасання та викошування луків, збирання квітів на букети. Умови місцезростання:  Перезволожені ґрунти, у мезотрофних умовах. Заплавні луки, по берегах річок та по окраїнах боліт в угрупованнях союзу Моlіnіоn, високотравні луки союзу Filipendulion кл. Molinio-Arrhenatheretea, а також у складі гігрофільних чагарникових угрупувань кл. Alnetea glutinosae. Гігромезофіт. Загальна біоморфологічна характеристика:  Геофіт. Багаторічна рослина, 40–100 см заввишки, з коротким кореневищем, утворює дернини. Стебло округле, прямостояче, при основі покрите залишками листків, у верхній частині слабко розгалужене. Листки вузьколінійні, мечоподібні, 2–6 мм завширшки, 50–60 см завдовжки, завжди вищі від квітконосного стебла. Квітки синьо-фіолетові, зрідка білі, запашні, сидячі, виростають в пазухах зверху коричневих плівчастих приквітників. Зовнішні долі оцвітини обернено-яйцеподібні, блакитні, з коричневим або фіолетовим жилкуванням, внутрішні долі оцвітини прямостоячі, еліптичні, яйцеподібні, темні. Плід — довгаста тригранна коробочка. Цвіте в травні–липні, плодоносить в липні –серпні. Розмножується насінням та вегетативно (розростанням куртин). Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Необхідно організувати нові заказники для охорони популяцій виду. Охороняють в Карпатському БЗ, в Канівському, Дніпровсько– Орільському та Поліському ПЗ, в Шацькому та «Деснянсько-Старогутському» НПП, в ряді заказників на Поліссі та в Лісостепу. Заборонено несанкціоноване збирання рослин та порушення умов місцезростань, надмірний випас, меліорація лук. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Вирощують в Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України. Господарське та комерційне значення:  Декоративне.

Изображение слайда
42

Слайд 42: Шафран Гейфелів Crocus heuffelianus Herb. (C. banaticus Heuff., nom. illeg.; C. vernus auct. non (L.) Hill, p.p.)

Таксономічна належність:  Родина Півникові — Iridaceae. Природоохоронний статус виду:   Неоцінений. Наукове значення:  Карпатсько-балканський монтанноальпійський вид на пн.-сх. межі ареалу. Ареал виду та його поширення в Україні:  Сх. та Пд. Карпати, Балкани. В Україні — Карпати (усі висотні пояси), Передкарпаття, Прут-Дністровське межиріччя (Хотинська височина), Зх. Поділля. Адм. регіони: Вл, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Вн, Од. Чисельність та структура популяцій:  Утворює багаточисельні, великі за площею, здебільшого повночленні популяції. Переважна більшість популяцій характеризується лівостороннім віковим спектром. Частка ювенільних та імматурних особин у популяціях у кілька разів більша за частку генеративних. Просторова структура слабкодифузна. Максимальна щільність популяцій становить 20–100 особин на м2.

Изображение слайда
43

Слайд 43

Причини зміни чисельності:  Як декоративна рослина інтенсивно зривається на букети, викопується для продажу та пересадки на присадибні ділянки. В околицях міст потерпає від надмірної рекреації. На межі ареалу зазнає негативних впливів у зв’язку з освоєнням характерних для виду екотопів. Умови місцезростання:  У рівнинних, передгірських та середньогірських місцевостях приурочений переважно до лісових фітоценозів, у високогірських — є компонентом лучних угруповань. Оптимум поширення виду в угрупованнях класів Juncetea trifidi, Calluno-Ulicetea, MolinioArrhenatheretea, Querco-Fagetea. Мезофіт. Загальна біоморфологічна характеристика:  Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 10–19 см заввишки. Бульбоцибулина округла, 10–12 мм завширшки, трохи сплюснута зверху та знизу, вкрита темно-коричневою тунікою, утвореною сухими лускоподібними низовими листками. Листки (2–3 шт.) 2–7 мм завширшки, лінійні, 8–17 см завдовжки, з загорнутими краями та сріблястою смужкою по осі вздовж усього листка. Квітки поодинокі. Оцвітина фіалкового кольору, проста, віночкоподібна, 9–13 см завдовжки. Цвіте у березні–квітні. Плодоносить у травні–липні. Плід — тригнізда коробочка. Розмножується насінням, рідше бульбоцибулинами. Розповсюдження насіння відбувається шляхом автохорії та мірмекохорії. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Охороняють на території Карпатського БЗ, «Медобори» та ПЗ «Ґорґани», Карпатського, «Синевир», «Вижницький», «Подільські Товтри», «Сколівські Бескиди» НПП та низки заказників, пам’яток природи і заповідних урочищ. Заборонено збирання витоптування, організацію нових місць рекреації, надмірний випас, викопування бульбоцибулин. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Культивують у ботанічних садах. Господарське та комерційне значення:  Декоративне.

Изображение слайда
44

Слайд 44: Тюльпан бузький Tulipa hypanica Klokov et Zoz (~ T. biebersteiniana Schult.f. s.l.)

Таксономічна належність:  Родина Лілійні — Liliaceae. Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Наукове значення:  Ендемічний вид, споріднений з T. biebersteiniana Schult.f. Ареал виду та його поширення в Україні:  Пн.-зх.-причорноморський вид. В Україні — пд. частина Правобережного Степу між Дністром і Дніпром. Адм. регіони: Кд, Дн, Од, Мк, Хс. Чисельність та структура популяцій:  Популяції характеризуються дифузним, компактно-дифузним або груповим розміщенням особин, щільність яких становить 20–100 на 1 м2. Часто утворює скупчення площею 0,5–6 м2, в яких щільність особин коливається від 2 до 5 на 0,25 м2. Абсолютний максимум у вікових спектрах популяцій припадає на особини прегенеративного періоду, що пов’язано з інтенсивним вегетативним розмноженням. В умовах підвищеного антропогенного впливу знижується щільність особин та їх життєздатність.

Изображение слайда
45

Слайд 45

Причини зміни чисельності:  Порушення і трансформація природних екотопів внаслідок господарського освоєння територій: будівництва, розорювання степових масивів, штучного лісонасадження, випасання худоби, витоптування у місцях рекреації, збору рослин на букети, викопування цибулин. Умови місцезростання:  Вапнякові та гранітні відслоннення, справжні та кам‘янисті степи (кл. Festuco-Brometea), на кам’янисто-щебенистих ґрунтах, степові чагарники (кл. Rhamno-Prunetea). Позитивно реагує на розпушеність ґрунтів. Мезоксерофіт. Загальна біоморфологічна характеристика:  Геофіт. Ефемероїд. Багаторічна трав’яна рослина з підведеним та зігнутим вгорі стеблом 15–35 см заввишки. Цибулина яйцеподібнокуляста з темними, майже чорними, найстарішими, та коричневими, молодшими, покривними лусками (3–5 см завдовжки). Листки 8–22 мм завдовжки, лінійно-ланцетні з гострою верхівкою, здебільшого спрямовані косо вгору, вздовж складені, зверху сизуваті. Квітки поодинокі (рідко по 2), блідожовті, 16–35 мм завдовжки. Зовнішні листочки оцвітини набагато вужчі за внутрішні, зеленкувато-жовтуваті, з країв з червонуватим відтінком. Коробочка 13–25 мм завдовжки. Цвіте в квітні, плодоносить у травні. Розмножується насінням і цибулинами. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Охороняють в НПП «Козацький град», ПЗ «Єланецький степ», ряді заповідних територій місцевого значення. Необхідно включити до природно-заповідного фонду нові місцезнаходження виду, запровадити моніторинг природних популяцій виду та контроль за зміною їх показників, ввести в культуру. Заборонено збирання, порушення умов місць зростання, заліснення схилів. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Культивують у ботанічних садах. Господарське та комерційне значення:  Декоративне, селекційне.

Изображение слайда
46

Слайд 46: Гвоздика бузька Dianthus hypanicus Andrz

Таксономічна належність:  Родина Гвоздичні — Caryophyllaceae. Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Наукове значення:  Вузьколокальний південно-бузько-інгульський ендемічний вид. Ареал виду та його поширення в Україні:  Пд. відроги Придніпровської височини (межиріччя Пд. Бугу та Інгулу). Адм. регіони: Кд, Мк. Чисельність та структура популяцій:  Популяції виду здебільшого великі за площею, лінійні або локальні. Максимальна щільність 3,6–5,3 ос./1 м2 — у розріджених наскельних угрупованнях. Розміщення особин дифузне, компактно-дифузне або контагіозне. Характерні вікові спектри з абсолютним максимумом на зрілих генеративних особинах. Насіннєве поновлення виду задовільне. Причини зміни чисельності:  Незначна конкурентоспроможність сходів, вимогливість до оптимального вологозабезпечення, відсутність вегетативного розмноження, пряме знищення або трансформація типових для виду природних місцезростань внаслідок гідротехнічного будівництва, розробки кар’єрів, випасу та рекреації.

Изображение слайда
47

Слайд 47

Умови місцезростання:  Тріщини гранітних скель, кам’янисто-щебенисті ґрунти, осипища. У розріджених угрупованнях кл. Asplenietea trichomanis, Sedo-Scleranthetea (порядок Festuco-Sedetalia). Ксерофіт. Загальна біоморфологічна характеристика:  Хамефіт. Каудексовий напівкущик. В зрілому генеративному віці завдяки розвитку значної кількості пагонів (до 120) або інтенсивного їх галуження набуває подушкоподібної форми. Квітконосні пагони 7–30 см завдовжки, безрозеткові. Листкорозміщення навхрестсупротивне. Серединні листки лінійні, лінійноланцетні (1,5–4,5 см завдовшки, 0,1–0,3 см заввишки). Суцвіття — монохазії, часто редуковані до однієї квітки. Бічні квітконосні пагони розташовані по одному в кожному вузлі, другий листок вузла як правило стерильний. Забарвлення віночка від блідо- до темнорожевого. Плід — одногнізда багатонасінна циліндрична коробочка 1,1–1,8 см завдовжки, 0,2– 0,3 см у діаметрі. Зрілі насінини щитоподібні, дрібнозморшкуваті на поверхні, чорні. Цвіте у червні- вересні. Плодоносить у серпні-жовтні. Розмножується насінням. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Занесений до Європейського червоного списку, Додатку Бернської конвенції. Охороняється в НПП «Гранітно-степове Побужжя» та на заповідних територіях місцевого значення Миколаївської та Кіровоградської обл. Необхідне проведення оптимізації природно-заповідної мережі з включенням усіх локалітетів виду, культивування рослин з метою отримання насіннєвого матеріалу, моніторинг природних та штучних популяцій. Заборонено збирання рослин, порушення умов зростання, розробку кар’єрів, гідротехнічне будівництво, надмірний випас. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Культивують у ряді ботанічних садів. Господарське та комерційне значення:  Декоративне.

Изображение слайда
48

Слайд 48: Горицвіт весняний Adonis vernalis L. (Adonanthe vernalis (L.) Spach, Chrysocyathus vernalis (L.) Holub)

Таксономічна належність:  Родина Жовтецеві — Ranunculaceae. Природоохоронний статус виду:   Неоцінений. Наукове значення:  Євросибірський лісостеповий вид. Ареал виду та його поширення в Україні:  Від Піренейського п-ва до басейну р. Лєна (Якутія), з пн. на пд. від узбережжя Балтійського моря до Передкавказзя. Поза межами суцільного поширення в Європі та в Сибіру наявні ізольовані ділянки. В Україні зростає на пд. Полісся (рідко), в Лісостепу, Степу і Криму. Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Тр, Чц, Хм, Вн, Чк, Кд, Дн, Пл, Хр, Дц, Лг, Од, Мк, Хс, Зп, Кр. Чисельність та структура популяцій:  Популяції континуальні, однак інтенсивний вплив антропогенних факторів призвів до їх інсуляризації та трансформації у локальні. В умовах Пд. Лісостепу та Пн. Степу мають найвищу щільність (8–25 особин на 1 м2) і повночленні правосторонні спектри, в Криму їх щільність нижча. Поблизу пн. і пд. меж поширення вони мають низьку щільність (0,01–4 особини на 1 м2)..

Изображение слайда
49

Слайд 49

Причини зміни чисельності:  Вид досить поширений, але запаси сильно скоротилися через розорювання, перевипас, терасування та заліснення схилів, великі об’єми заготівлі, збирання на букети. Умови місцезростання:  Приурочений переважо до лучних степів союзів Fragario viridis-Trifolion montani та CirsioBrachypodion pinnati, рідше в справжніх степах союзу Astragalo–Stipion та на порушених ділянках союзу Festucion valesiacae, спорадично на узліссях (кл. Trifolio-Geranietea) та у світлих розріджених лісах (кл. QuercoFagetea). Мезоксерфіт. Загальна біоморфологічна характеристика:  Криптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 15–50 см заввишки з товстим косогоризонтальним коротким кореневищем і прямими надземними пагонами. Листки пальчасторозсічені на вузькі ниткоподібні долі. Квітки поодинокі, 2–3 см в діаметрі, золотистожовті з 12–20 жовтими і 15 зеленуватими листочками оцвітини. Плід багатогорішок. Цвіте в березні–квітні. Плодоносить у травні. Розмножується насінням та вегетативно. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Включений до Додатку конвенції CITES. Охороняють в ПЗ: Українському степовому, Луганському, Канівському, Дніпровсько-Орільському, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, Опукському, «Медобори», «Єланський степ»; НПП: «Подільські Товтри», «Святі Гори», «Кармелюкове Поділля», і в ряді РЛП, заказників та пам’яток природи. Необхідно організувати нові заказники та контролювати стан популяцій. Заборонено заготівлю рослин, терасування та заліснення схилів. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Вирощують в Національному ім. М.М. Гришка, Донецькому і Криворізькому ботанічних садах НАН України, в Нікітському ботанічному саду — ННЦ УААН, у ботанічних садах багатьох університетів. Господарське та комерційне значення:  Лікарське, декоративне.

Изображение слайда
50

Слайд 50: Червона книга України. Тваринний світ

Кишковопорожнинні Гідроїди Круглі черви Нематоди Малощетинкові черви П’явки Кільчасті черви Членистоногі Ракоподібні Багатоніжки Ногохвістки Комахи Молюски Черевоногі Двостулкові Хордові Міноги Променепері риби Земноводні Плазуни Птахи Ссавці

Изображение слайда
51

Слайд 51: Вечірниця руда Nyctalus noctula (Schreber, 1774)

Таксономічна належність:  Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Рукокрилі (Chiroptera), родина — Лиликові (Vespertilionidae). Один з 6-ти видів. Один з 3-х видів роду у фауні України. Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Ареал виду та його поширення в україні:  Більша частина Європи та Азії до Пд.-Зх. Сибіру, Китаю, пн. В’єтнаму. Виявлений в Африці. В Україні — всюди. Чисельність і причини її зміни:  У місцях розмноження (лісових і лісостепових р-нах) — нечисленний, місцями звичайний вид. З кінця серпня перелітні особини масово з’являються в місцях, де влітку їх було небагато: переважно на пд. країни. Причини зміни чисельності:  порушення природного середовища існування, зменшення площ та омолодження лісів, руйнування місць поселення (вирубування дуплистих дерев, модернізація старих будівель і герметизація дахових отворів), використання пестицидів у лісовому і сільському господарстві.

Изображение слайда
52

Слайд 52

Особливості біології та наукове значення:  Перелітний вид. Навесні з’являється в квітні–травні. Селиться в лісах, особливо листяних, з високим відсотком старих дерев, у великих парках і садах. Колонії, що можуть налічувати до тисячі особин, розташовує в дуплах дерев, за дерев’яним покриттям стін і на горищах будинків. Дальній мігрант. Відліт на зимівлю починається в кінці серпня. Зимові сховища — в дуплах дерев, на горищах і в щілинах будинків. В останні роки почастішали випадки зимівлі на території України. На полювання вилітає ще під час заходу сонця. Літає високо, дуже швидко і маневрено, полює над кронами дерев, луками або галявинами. Здобич — двокрилі й комарі, мухи та довгоніжки, а також метелики, волохокрильці й одноденки. Морфологічні ознаки:  Хутро густе, з короткими волосками, спина i черевце рудо-коричневi. Черевце трохи світліше. Мордочка, вуха, а також літальна перетинка темні. Вуха короткі, заокруглені, з потовщеними краями. Козелок у формі грибка. Крила вузькі й довгі. Крилова перетинка доходить до п’ят. Шпора досягає 1/2 краю міжстегнової перетинки. Епіблема добре розвинена, з поперечним хрящем. Довжина тіла: 60-85 мм, вуха: 15-22,5 мм, козелка: 6-8,5 мм, передпліччя: 49,5-59 мм, вага: від 17 до 42 г. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Вид занесено до Червоного списку МСОП, EUROBATS та ІІ додатку до Бернської конвенції. Збереження старих листяних і мішаних лісів з дуплистими деревами, а також заплавних лісів і насаджень поблизу водойм, що використовуються видом у період міграцій. Заборона лісогосподарських робіт у місцях поселення виводкових колоній з травня до вересня. Зберігається в Канівському, Поліському і Карпатському БЗ, а також інших природоохоронних об’єктах Лісостепової та Лісної зон. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Відомостей немає. Господарське та комерційне значення:  Не має.

Изображение слайда
53

Слайд 53: Жук-самітник Osmoderma barnabita (Motschulsky, 1845)

Таксономічна належність:  Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-пустельники (Scarabaeidae). Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Ареал виду та його поширення в Україні:  Вся зона листяних лісів Європи на пн. до межі поширення дуба (Пд. Швеція — Фінляндія), пд. межа в Україні проходить від гирла Дунаю (Ізмаїл) на Бендери, пд. Вінницької, Кіровоградську обл., Полтаву, по середній течії р. Сіверський Дінець (Слов’яногорськ) і далі на сх. до Саратова. Чисельність і причини її зміни:  Рідкісний вид, зустрічається поодинокими особинами.

Изображение слайда
54

Слайд 54

Особливості біології та наукове значення:  Стаціями цього виду в Україні є широколистяні ліси. Тримається здебільшого дуплистих дерев, переважно в нижніх ярусах лісів. Вдень ховається по гнилих дуплах яблунь, груш, дубів, найчастіше осокорів. Літають надвечір та вночі, інколи прилітають на світло. Комахи активні в серпні–вересні. Фітофаг, живиться соком, який витікає з дерев. Личинки розвиваються за рахунок гнилої деревини листяних порід. Генерація виду в Україні — не менше 2–3 р. Морфологічні ознаки:  Тіло велике, масивне, 22–35 мм. Забарвлення чорно-рудувате, блискуче, з бронзовим або зеленуватим відблиском. Передньоспинка в самців з глибокою, а в самок з плоскою повздовжньою борозенкою і двома дрібними горбиками перед серединою. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Зникає внаслідок санітарних вирубок лісу, застосування пестицидів у лісових масивах. Внесений до Червоних Книг багатьох країн Європи. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Вид розмножується та розвивається у неволі. Господарське та комерційне значення:  видуВідомостей немає.

Изображение слайда
55

Слайд 55: Махаон Papilio machaon (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність:  Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Косатцеві (Papilionidae). Один з близько 200 видів роду; у фауні України представлений номінативним підвидом. Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Ареал виду та його поширення в Україні:  Пн.-Зх. Африка, Євразія (окрім тропічних регіонів), Пн. Америка. В Україні зустрічається повсюдно. Чисельність і причини її зміни:  На окремих ділянках у декілька га може досягати у пік льоту імаго до 10–20 особин на 1 ділянку, в основному ж не перевищує 0,1– 1 особин на 1 га. Причини зменьшення чисельності: погіршення стану біотопів унаслідок господарської діяльності (застосування пестицидів, надмірне випасання худоби, викошування та випалювання трав тощо).

Изображение слайда
56

Слайд 56

Особливості біології та наукове значення:  Дає 2 (на пд. іноді 3) генерації на рік. Літ метеликів — з кінця квітня до вересня. Самка відкладає по 1–2 яйця на кормові рослини. Розвиток яєць триває 5–12 днів. Гусінь живиться на рослинах родини зонтичних. Зимує лялечка. Морфологічні ознаки:  Розмах крил — 69–92 мм. Візерунок крилсамця та самки ідентичний: загальний фон забарвлення жовтий. Передні крила з темними плямами та жилками, з широкою чорною облямівкою та жовтими плямами на ній. Задні крила мають чорні хвостики, чорну облямівку з синіми та жовтими плямами та червонувате очко в задньому куті крила. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Охороняється у всіх заповідниках України. У місцях з високою чисельністю особин виду доцільним є створення ентомологічних заказників, лімітування випасу худоби та сінокосіння, заборона випалювання трав. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Відомостей немає. Господарське та комерційне значення:  Відомостей немає.

Изображение слайда
57

Слайд 57: Хом'ячок сірий Cricetulus migratorius (Pallas, 1773)

Таксономічна належність:  Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Гризуни (Rodentia), родина — Хом’якові (Cricetidae). В роді 6 видів, один вид роду в фауні України. Природоохоронний статус виду:   Недостатньо відомий. Ареал виду та його поширення в Україні:  Степові зони Європи, Передньої, Центральної Азії, напівпустелі, пустелі, передгір’я і гірський степ Середньої Азії. В Україні степова зона, Пн. Лісостеп, Крим. В перший половині ХХ ст. його також знаходили на південних районах Київської, Сумської та Чернігівської обл. Чисельність і причини її зміни:  Вид, загальна тенденція чисельності, якого невідома. В Україні на всьому ареалі незначна, лише поодинокі потрапляння у пастки. Відомо, що у 1950–70-х рр. був одним з найчисленніших видів мишоподібних гризунів східного степу, де становив до 40% від здобичі дрібних ссавців, зараз більш ніж в десятеро разів менше. В Чорноморському БЗ, в місцях оптимальних для його існування, відносна чисельність наприкінці ХХ ст. становить від 0,4 до 2 особин на 100 пастко-діб. Причини змiни чисельностi: руйнація природних степових ландшафтів.

Изображение слайда
58

Слайд 58

Особливості біології та наукове значення:  Осілий вид. Веде типовий для більшості мишоподібних гризунів наземно-підземний спосіб життя. Нори відносно простої будови містять численні комори, в яких звір утворює зимові запаси. На зиму може впадати в сплячку, хоча головним чином в зимовий період просто малоактивний. Веде сутінковоночний спосіб життя. Досить всеїдна тварина. Поїдає насіння, зелени частки рослин, а також різноманітних безхребетних тварин (прямокрилі, жуки-чорнотілки, мурахи, наземні молюски). За сезон самка може 2–3 рази на рік народжувати 7–8 малят. Вагітність триває 20 днів. Стають статевозрілими вже через кілька місяців і до кінця року встигають дати нове покоління. Цілина, поля злакових, агроценози, пасовища, ділянки непридатні до сільськогосподарської діяльності, лісосмуги. Може заселяти будови людини. Морфологічні ознаки:  Гризун цупкої статури розміром з мишу, з дуже коротким непомітним хвостом і короткими лапками. Має великі защічні мішки. Довжина тіла 9,5–13 см, хвоста 2–3,5 см. Забарвлення хутра зверху сіре, низ і хвіст більш світлі. Очі великі. Вуха малі, злегка виступають із хутра. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Занесений до Червоної книги МСОП. Охороняється в БЗ «Асканія-Нова» і Чорноморському. Спеціальних заходів по охороні не потребує. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Не здійснювалися. Господарське та комерційне значення:  Не має.

Изображение слайда
59

Слайд 59: Шуліка чорний Milvus migrans (Boddaert, 1783)

Таксономічна належність:  Клас — Птахи (Aves), ряд — Соколоподібні (Falconiformes), родина — Яструбові (Accipitridae). Один з 2-х видів роду, який об’єднує 6 підвидів. В Україні трапляється номінативний підвид — M. migrans migrans. Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Ареал виду та його поширення в Україні:  Гніздовий ареал виду охоплює велику територію, включаючи практично всю Європу, Азію, Африку та Австралію. Підвид, особини якого поширені в Україні, трапляється в Європі, на Кавказі, у Малій Азії, Пд.-зх. Африці. Гніздиться практично на всій території України, за винятком Криму та високогірних р-нів Карпат.

Изображение слайда
60

Слайд 60

Чисельність і причини її зміни:  В Україні гніздиться близько 2 тис. ос. Протягом останніх 30 років чисельність популяції скоротилась у 3–5 разів. Якщо на початку 1970-х рр. у пд. кутку лісового масиву, який знаходиться в межиріччі Дніпра та Десни, гніздилося близько 15 пар, то зараз — всього 2–3 пари. Найзначніший фактор, який призвів до скорочення чисельності, — відстріл птахів під час полювання на пернату дичину. Постійний негативний вплив відбувся внаслідок сильного рекреаційного навантаження на біотопи, де гніздяться ці птахи. Проте, зараз не відома головна причина такого різкого скорочення чисельності виду, в тому числі й української популяції. Особливості біології та наукове значення:  Перелітний птах. Весною з’являється досить рано — у кінці березня або першій половині квітня. Важливою умовою для гніздового біотопу виду є наявність, з однієї сторони, водних просторів — річок, озер, водосховищ, ставків, де птахи живляться, а з іншої, лісів (навіть невеличких) для влаштування гнізд. Шуліки, зазвичай, самі будують гнізда, які влаштовують на деревах. У кладці, яку насиджують близько 38 днів, буває 2–3 яйця. Осіння міграція починається в серпні і до кінця вересня практично закінчується. Птахи переміщуються в бік Балканського п-ова, де проходить один з головних міграційних шляхів цього виду в Європі. Міграція відбувається в денні години, з використанням терміків; летять птахи поодинці, парами та невеличкими групами. На головних шляхах перельоту (наприклад, в р-ні Босфору) можна спостерігати групи, в яких нараховують кілька сотень птахів. Спектр живлення досить широкий — від комах до дрібних птахів і ссавців. Важливе місце у раціоні займає риба, як правило мертва. Морфологічні ознаки:  Загальна довжина тіла самця — 554–572 мм, маса тіла — в середньому 790 г; довжина тіла самки — 570–620 мм, маса тіла — 962 г.режим збереження популяцій та заходи з охорониВключено до Переліку видів птахів особливої Європейської уваги (Категорія 3. Статус «Уразливий»), CITES (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій. Охороняється у лісових заповідниках та національних парках України. Треба зберігати місця, де ці птахи трапляються, та проводити природоохоронну пропаганду серед населення, зокрема по збереженню гнізд хижих птахів, та роз’яснювати їх значення в природі. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Здійснюється досить успішно. Господарське та комерційне значення:  Відомостей немає.

Изображение слайда
61

Слайд 61: Райдужниця велика Apatura iris (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність:  Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Німфаліди (Nymphalidae). Один з 3 видів роду у фауні України. Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Ареал виду та його поширення в Україні:  Лісова зона помірних широт Євразії. В Україні зустрічається переважно в зоні мішаних лісів Правобережжя, на Поділлі, у Карпатах та Закарпатті, подекуди у Лісостепу. Чисельність і причини її зміни:  Нечисленний, місцями рідкісний вид, на окремих ділянках у пік льоту імаго кількість може досягати до 1–5 особин на 1 га. У деяких регіонах зустрічаються лише поодинокі особини, ймовірно, чисельність там зменшується. Причини зменшення чисельності:  руйнування біотопів виду (вирубування природних лісів, зміна породної структури та густоти деревного покриву, урбанізація), хімічна обробка лісу.

Изображение слайда
62

Слайд 62

Особливості біології та наукове значення:  Зустрічається у листяних та мішаних лісах, узліссях та невеликих галявинах вздовж берегів водойм, на узбіччях доріг, просіках тощо. Локальний вид. Дає 1 генерацію на рік. Літ метеликів спостерігається у червні — на початку серпня. Літають у кронах дерев, у спеку спускаються до землі, скупчуючись у вогких місцях, на купках гною, особливо на лісових дорогах. Живляться соком берези, клена та інших дерев, гусінь — листям верби та осики. Самка відкладає по 1–2 яйця (розвиваються 8–14 днів) на нижню поверхню листка або кору гілки. Зимує гусінь ІІІ віку у коконі з павутиння та листя на гілці, на лялечку перетворюється наприкінці весни. Розвиток лялечки триває 2–3 тижні. Морфологічні ознаки:  Розмах крил — 62–88 мм. Крила чорно-бурі, у самців — з яскраво-фіолетовим вилиском, на передніх крилах косі білі плями, на задніх — біла перев’язка з зубчиком на зовнішньому краї. На задніх крилах також є темне очко з облямівкою оранжевого або коричневого кольору. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Охороняється у багатьох заповідних територіях зх. та пн. України, зокрема у Карпатському БЗ. Доцільне збереження деревної та чагарникової рослинністі, на якій розвивається цей вид, зокрема вздовж водотоків, та створення ентомологічних заказників у місцях перебування виду. Слід обмежити застосування пестицидів у лісах. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Відомостей немає. Господарське та комерційне значення:  Відомостей немає.

Изображение слайда
63

Слайд 63: Жук-олень, рогач звичайний Lucanus cervus cervus (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність:  Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-олені (Lucanidae). Природоохоронний статус виду:   Рідкісний. Ареал виду та його поширення в Україні:  Пн. Африка, Середня та Пд. Європа, на пн. до пд. Англії, пд. Швеції, Латвії; в європейській частині Росії пн. межа йде від Бєларусі до Смоленська, Тули, Рязані, Мордовії, пд. Татарстану і на сх. досягає передгірь Уралу. В Україні вид поширений майже на всій території, крім пд.-сх. областей.

Изображение слайда
64

Слайд 64

Чисельність і причини її зміни:  Зустрічається рідко, але локально у великій кількості. Зменшення кількості жука пов’язане з прийнятою методикою лісогосподарювання, за якою багато дерев не доживають свого природнього віку. Молоді посадки дерев не придатні для харчування та розмноження виду. Особливості біології та наукове значення:  П’яти- або шестирічна генерація. Відкладають яйця в дупла, старі пні, стовбури, що впали, головним чином на дубі, іноді інших породах (бук, липа, верба, ясен, тополя, сосна, плодові). Сапрофітофаг, живиться соком, що витікає з дерев. Личинки розвиваються в гнилій деревині. Стаціями цього виду є старі широколистяні ліси різних типів, але частіше дубові. Морфологічні ознаки:  Довжина самця сягає 50–80 мм (з рогами), самки — 30–50 мм. У самців голова з величезними рогами (верхні щелепи). Самки позбавлені рогів. Забарвлення самок однотонне чорно-буре, у самців роги та надкрила коричневі а інші частини тіла — чорна. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Занесений до Червоних книг Бєларусі, Литви, Латвії. Знаходиться під охороною в Болгарії, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Франції, Швейцарії. Додаток ІІІ Бернської конвенції. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Цілком можливе, але через дуже довгий (в природних умовах до 5–6 років) розвиток в личинковій стадії є дуже кропіткою та дорогою справою. Господарське та комерційне значення:  Відомостей немає.

Изображение слайда
65

Слайд 65: Ендроміс березовий Endromis versicolora (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність:  Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Шовкопрядилемоніїди (Lemoniidae). Представник монотипового палеарктичного роду. Природоохоронний статус виду:   Вразливий. Ареал виду та його поширення в Україні:  Лісова, частково лісостепова зони Євразії, Кавказ та Закавказзя (Вірменія). В Україні — зона мішаних лісів, частково лісостепова зона. Локальний. Чисельність і причини її зміни:  Незначна (поодинокі особини), у деяких місцевостях у сприятливі роки локально нерідкий.

Изображение слайда
66

Слайд 66

Причини зменшення чисельності:  не з’ясовані, можливо, хімічна обробка лісів. Особливості біології та наукове значення:  Зустрічається у мішаних лісах, особливо у молодих березняках. Протягом року розвивається 1 генерація. Літ імаго відбувається з кінця березня до початку травня. Метелики активні удень за сонячної погоди, іноді увечері та вночі. Самки відкладають яйця увечері та вночі. Гусінь живиться листям берези, іноді — граба, ліщини, липи та інших дерев; розвивається у травні–серпні, зимує у коконах серед лісового опаду, у яких навесні і заляльковується. Морфологічні ознаки:  Розмах крил — 45–75 мм. Статевий диморфізм виразний. Переднє крило світлокоричневе з білуватим напиленням, біля його вершини є 3 чіткі білі плями. Середня частина перед ніх крил відокремлена чорнуватими ламаними лініями, у проміжку котрих є вуглувата чорна пляма. Задні крила у самця охристо-коричневі (у самиці — сіруваторуді) з ламаною смугою та білими плямами вздовж зов нішнього краю крила. Тіло дуже пухнасте. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Не розроблені. Як компонент біоценозу пасивно охороняється у деяких ПЗ, зокрема, Поліському. Доцільний пошук популяцій виду та створення ентомологічних заказників у місцях розповсюдження виду з певною регламентацією лісогосподарської діяльності. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Відомостей немає. Господарське та комерційне значення:  Відомостей немає.

Изображение слайда
67

Слайд 67: Горностай Mustela erminea (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність:  Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 20-ти видів роду, один з 6-ти видів роду в фауні України. Природоохоронний статус виду:   Неоцінений. Ареал виду та його поширення в Україні:  Більша частина Європи, гори Кавказу та Середньої Азії, Сибір, Пн. Монголія, Китай та Пн. Америка. В Україні поширений скрізь, окрім Криму та деяких степових р-нів.

Изображение слайда
68

Слайд 68

Чисельність і причини її зміни:  Невідома. У 1999 р. у Дунайському заповіднику було обліковано 330-470 особин. На о-вах Кременчуцького водосховища, у Чорноморському заповіднику, в дельті Дністра мешкає по 10–50 тварин. У Донецькій та Луганській областей чисельність оцінюють у 500–600 особин. Причини змiни чисельностi: трансформація водно-болотних угідь. Суттєво погіршило ситуацію депресія популяцій водяної нориці — основної жертви хижака. Особливості біології та наукове значення:  Горностай віддає перевагу зволоженим ділянкам з високим травостоєм. Мешкає у дуплах, під хмизом та в різних порожнинах. Він харчується норицями, мишами, ховрахами, пацюками, ондатрами та водоплавними птахами, хоча також їсть риб, амфібій, рептилій та плоди рослин. Робить схованки харчів. Самки дуже рано стають статевозрілими. Тривалість вагітносі разом з ембріональною діапаузою становить 240–393 доби. Шлюбний період триває близько 6 місяців, у виводках буває 3–14 щенят. Береги водойм, болота, заплавні та байрачні ліси, іноді агроценози та населені пункти. Морфологічні ознаки:  Невелика тварина, довжина тіла самців — 26–31, самок — 20,5–26,8 см; маса, відповідно: 158,3–320 та 142,5–205 г. Має невисоке щільне хутро, яке влітку набуває коричневатожовтувато-сірого, а взимку, окрім кінцевої чорної третини хвоста, — білого забарвлення. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Занесено до ІІ видання ЧКУ, Червоного списку МСОП і як вид, що підлягає охороні, до Бернської конвенції. Охороняється на території державних заповідників (Дунайський, Луганський, Український степовий, Чорноморський, Карпатський, Канівський, Розточчя, Поліський та ін.), національних парків та інших об`єктів ПЗФ. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Добре розмножується, але в Україні не розводять. Господарське та комерційне значення:  Був мисливським видом.

Изображение слайда
69

Слайд 69: Видра річкова Lutra lutra Linnaeus, 1758

Таксономічна належність:  Клас — Ссавці (Mammalia), ряд –Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 12-ти видів роду, один вид в фауні України. Природоохоронний статус виду:   Неоцінений. Ареал виду та його поширення в Україні:  Охоплює Європу, більшу частину Азії, Пн. та Зх. Африку. Зараз в Україні вид поширений скрізь, окрім Криму. Наприкінці 1980-х рр. відбулося розширення ареалу, пд. межа якого перемістилась у степову зону. Чисельність і причини її зміни:  У 1961 році було обліковано ~1,6 тис., зараз ~ понад 10 тис. видр. Причини змiни чисельностi: спостерігається зростання чисельності, причиною чого є зменшення мисливського тиску та потепління клімату, яке дало змогу зимовим мігрантам освоїти нові місця. Стабільна чисельність, з тенденцією до збільшення спостерігається на Пд. України. На сьогодні в межиріччі Дністра та Дунаю мешкає щонайменше 70 особин цього виду.

Изображение слайда
70

Слайд 70

Особливості біології та наукове значення:  Видра веде сутінково-нічний спосіб життя. Живе в норі з 1–2 входами, що розташовані під водою і над нею; часто займає старі ондатрові та боброві житла. Харчується рибами, амфібіями та річковими раками. Весною її раціон доповнюють комахи, п`явки та мушлі. Не гребує вона рептиліями, водоплавними птахами, гризунами та землерійками. Іноді робить схованки корму під нависами берегів. Молоді тварини також їдять рослинні корми (плоди культурних та безхлорофільні частини водних рослин). Статева зрілість наступає у віці 16–17 місяців. Вагітність (з ембріональною діапаузою) — 240–365 діб. Період розмноження у видри розтягнутий у часі, тому пологи можуть відбуватися упродовж всього року, але найчастіше — у квітні–червні. У виплоді буває 2–3 (1–5) малюків, які народ жуються 1 раз на рік переважно у норі, хоча відомі випадки їх знахідок у відкритому лігві. У 1,5-місячному віці щенята починають вилазити з нори, у 2,5 місяці здатні до самостійного полювання, хоча ще тривалий час потребують піклування з боку матері. Різні водойми, але віддає перевагу озерам, старицям, річкам з захаращеними берегами та заростями очерету. У деяких місцях живе на узбережжі морів. Морфологічні ознаки:  Порівняно великий звір: довжина тіла самців — 46–90 см, самок — 54–68 см, маса: 6–10 та 3–6 кг. Має довгий хвіст (21–46 см), щільне та коротке хутро коричневого відтінку; пальці на задніх ногах з`єднані шкірястими перетинками. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Виднесений до ІІ видання ЧКУ. Як вид, стан якого близький до загрозливого, занесено до Червоного списку МСОП, до I додатку CITES, а як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Охороняється на території більшості державних заповідників та багатьох об’єктів ПЗФ. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Добре розмножується в неволі, але в Україні не розводять. Господарське та комерційне значення:  Мисливський вид.

Изображение слайда
71

Последний слайд презентации: Екологічна ситуація в Україні: Висновок

До сьогоднішнього дня, в нашій країні діє залишковий принцип вирішення екологічних проблем з боку органів державного управління та неможливість ефективного та дієвого впливу на них громадського суспільства. Світ з 1992 року переймається проблемами гармонійного розвитку, а в Україні ще не набули статусу законодавчих актів ні Стратегія збалансованого розвитку, ні Закон про екологічну освіту. Міністерствами освіти й науки та Мінприроди України не опрацьовані навіть Стратегія освіти для збалансованого розвитку, яка, на відміну від України, активно впроваджується в життя у більшості країн Європи. За час, що минув з моменту прийняття Програми реальні заходи щодо забезпечення її виконання в частині планування та використання конкретних територій здійснювалися за окремими розрізненими напрямами. З одного боку, вони безумовно мали позитивні наслідки, а з іншого – так і не призвели до суттєвих зрушень щодо досягнення основної мети – формування екомережі як цілісної системи, ознакою якої є максимально можлива безперервність та взаємопов’язаність її складових елементів. Однією з основних причин цього була відсутність конкретних механізмів та невизначеність процедур проектування екомережі, формування переліків територій та об’єктів екомережі, їх обліку та моніторингу. Позитивне ставлення та сприяння розвитку концепції екомережі з боку громадськості – єдиний шлях до створення, збереження та раціонального використання екомережі в Україні. У процесах формування екомережі значну роль повинні відігравати інститути громадянського суспільства, яка полягає, передусім, у забезпеченні якісної взаємодії суспільства та виконавчої влади.

Изображение слайда