Презентация: Анатомія та фізіологія нервової системи

Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Будова нейрона Анатомія та фізіологія нервової системи Проміжні нейрони Анатомія та фізіологія нервової системи Будова синапсу Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Рефлекторна дуга і рефлекторне кільце Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Ланки рефлекторної регуляції Анатомія та фізіологія нервової системи Сегментарні і надсегментарні відділи ЦНС Анатомія та фізіологія нервової системи Соматична і вегетативна рефлекторні дуги Анатомія та фізіологія нервової системи Функції спинного мозку Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Симпатична НС Анатомія та фізіологія нервової системи Парасимпатична НС Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Будова головного і середнього мозку Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Будова головного мозку Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи Анатомія та фізіологія нервової системи
1/45
Средняя оценка: 4.2/5 (всего оценок: 45)
Скачать (2687 Кб)
Код скопирован в буфер обмена
1

Первый слайд презентации

Анатомія та фізіологія нервової системи

2

Слайд 2

План 1. Будова та функції центральної нервової системи. Функції нейронів. 3. Будова і функції синапсів. 4. Поняття про нервовий центр. 5. Сегментарні і надсегментарні відділи ЦНС. 6. Типи коркових нейронів,їх функції. 7. Функціональна організація вегетативної нервової системи (ВНС). Будова та основні функції стовбура головного мозку. Умовні рефлекси, їх відмінності від безумовних. Зовнішнє і внутрішнє гальмування умовних рефлексів. Неспецифічні відділи головного мозку.

3

Слайд 3

Будова та функції центральної нервової системи У нервовій системі виділяють периферичний (нервові волокна і вузли) і центральний відділи. До ЦНС відносять спинний і головний мозок. Основні функції ЦНС: - об'єднання всіх частин організму в єдине ціле і їх регуляція; - управління станом і поведінкою організму відповідно до умов зовнішнього середовища і його потреб. Провідним відділом ЦНС є кора великих півкуль. Вона управляє найбільш складними функціями в життєдіяльності людини - психічними процесами (свідомість, мислення, мова, пам'ять та ін.). Основними структурними елементами нервової системи є нервові клітини або нейрони. Через нейрони здійснюється передача інформації від однієї ділянки нервової системи до інших; обмін інформацією між нервовою системою і різними ділянками тіла; з їх допомогою формуються у відповідь реакції організму (рефлекси) на зовнішні і внутрішні подразники.

4

Слайд 4: Будова нейрона

5

Слайд 5

Функції нейронів: - сприйняття зовнішніх подразників - рецепторна функція; - переробка подразників - інтеграційна функція ; - передача їх впливів на інші нейрони або різні робочі органи - ефекторна функція. Типи нейронів: Аферентні нейрони (чутливі або доцентрові) передають інформацію від рецепторів в ЦНС. Тіла цих нейронів розташовані зовні ЦНС - в спинномозкових вузлах і у вузлах черепних нервів. Мають довгий відросток - дендрит, який контактує на периферії із рецептором або сам утворює рецептор, а другий його відросток - аксон, що входить через за д ні роги в спинний мозок. Еферентрні нейрони (відцентрові) пов'язані з передачею низхідних впливів від вище розміщених поверхів нервової системи до тих, що знаходяться нижче або з ЦНС до робочих органів. Для них характерна розгалужена мережа коротких відростків - дендритів і один довгий відросток - аксон. Проміжні нейрони (інтернейрони або вставні) - дрібні клітини, що здійснюють зв'язок між аферентними і еферентними нейронами.

6

Слайд 6: Проміжні нейрони

7

Слайд 7

Будова і функції синапсів Взаємодія нейронів між собою і з ефекторними органами відбувається через спеціальні утворення - синапси. Синапси утворюються кінцевими розгалуженнями нейрона на тілі або відростках іншого нейрона. Чим більше синапсів на нервовій клітині, тим більше вона сприймає різних подразників. У структурі синапсу розрізняють 3 елементи: пресинаптична мембрана (утворена потовщенням мембрани кінцевої гілочки аксона), синоптична щілина між нейронами, постсинаптична мембрана (потовщення прилеглої поверхні наступного нейрона). В більшості випадків передача впливу одного нейрона на іншій здійснюється хімічним шляхом. У пресинаптичній частині контакту є синаптичні бульбашки, які містять спеціальні речовини - медіатори. Ними можуть бути ацетілхолін (спинний мозок, вегетативні вузли), норадреналін (симпатичні нервові волокна, гіпоталамус), деякі амінокислоти. Нервові імпульси, що приходять в закінчення аксона викликають спорожнення синаптичних бульбашок і виведення медіатора в синаптичну щілину. Синапси можуть бути збудливими і гальмуючими.

8

Слайд 8: Будова синапсу

9

Слайд 9

У збудливих синапсах медіатори ( адреналін, норадреналін) зв'язуються із специфічними макро-молекулами постсинаптичної мембрани і викликають її деполяризацію. При цьому реєструється невелике і короткочасне коливання мембранного потенціалу в бік деполяризації збудливого постсинаптичного потенціалу (ЗПСП). Для збудження нейрона необхідно, щоб ЗПСП досяг порогового рівня. Для цього величина зрушення деполяризації мембранного потенціалу повинна складати не менше 10 мВ. У гальмуючих синапсах містяться гальмівні медіатори ( гамма-аміномасляна кислота ), їх дія на постсинаптичну мембрану викликає посилення виходу іонів калію з клітини і збільшення поляризації мембрани. При цьому реєструється короткочасне коливання мембранного потенціалу у бік гіперполяризації - гальмуючий постсинаптичний потенціал (ГПСП).

10

Слайд 10

Поняття про нервовий центр Нервовим центром називають сукупність нервових клітин, необхідних для здійснення якої-небудь функції. Ці центри відповідають відповідними рефлекторними реакціями на зовнішнє подразнення, що поступило від пов'язаних з ними рецепторів. Клітини нервових центрів реагують і на безпосереднє їх подразнення речовинами, що знаходяться в крові, яка протікає через них. В організмі є чітке узгодження - координація їх діяльності. Проведення хвилі збудження від одного нейрона до іншого через синапс відбувається в більшості нервових клітин хімічним шляхом за допомогою медіатора, який міститься в пресинаптичній частині синапсу. Важливою особливістю проведення збудження через синаптичні контакти є закон одностороннього проведення нервових впливів, можливе лише від пресинаптичної мембрани до постсинаптичної.

11

Слайд 11: Рефлекторна дуга і рефлекторне кільце

12

Слайд 12

При рефлекторній діяльності загальний час від моменту нанесення зовнішнього подразнення, появи відповіді реакції організму - так званий прихований або латентний час рефлексу визначається в основному тривалістю проведення через синапси. Величина латентного часу рефлексу служить важливим показником функціонального стану нервових центрів. Розрізняють: Просторова сумація - спостерігається у разі одночасного надходження декількох імпульсів в один і той же нейрон по різних пресинаптичних волокнах. Одномоментне збудження синапсів в різних ділянках мембрани нейрона підвищує амплітуду сумарного збудливого постсинаптичного потенціалу до порогової величини. В результаті виникає у відповідь імпульс нейрона і здійснюється рефлекторна реакція.

13

Слайд 13

Часова сумація відбувається при активації одного і того ж аферентного шляху серією послідовних збуджень. Нервові клітини мають властивість змінювати частоту імпульсів, що передаються, тобто властивість трансформації ритму. Слідові процеси. Після закінчення дії подразника активний стан нервової клітини або нервового центру зазвичай продовжується ще деякий час. Тривалість слідових процесів різна - невелика в спинному мозку, значно більша в центрах головного мозку, і дуже велика в корі великих півкуль. Тривале збереження в нервовій клітині слідів зі всіма характерними властивосями подразника засноване на зміні структури складових клітин білків і на перебудові симпатичних контактів. Нетривалі імпульсні наслідки лежать в основі короткочасної пам'яті, а тривалі сліди, пов'язані із структурними і біохімічними перебудовами в клітинах – це довготривала пам'ять

14

Слайд 14: Ланки рефлекторної регуляції

15

Слайд 15

Сегментарні і надсегментарні відділи ЦНС До сегментарних відділів відносять: спинний ; довгастий ; середній мозок, ділянки яких регулюють функції окремих частин тіла, що знаходяться на тому ж рівні. Надсегментарні відділи : проміжний мозок ; мозочок ; кора великих півкуль, не мають безпосередніх зв'язків з органами тіла, а управляють їх діяльністю через с егментарні відділи, що розташовані нижче.

16

Слайд 16: Сегментарні і надсегментарні відділи ЦНС

I. Шийні нерви II. Грудні нерви III. Поперекові нерви IV. Крижові нерви V. Куприкові нерви

17

Слайд 17

Рефлекси спинного мозку можна підрозділити на: рухові, що здійснюються альфамотонейронами передніх рогів, вегетативні, що здійснюються аферентними нейронами бокових рогів. Мотонейрони спинного мозку іннервують всі скелетні м'язи (за винятком м'язів обличчя). Спинний мозок здійснює елементарні рухові рефлекси - згинальні і розгинальні, ритмічні, крокові, що виникають при подразненні шкіри або пропріорецепторів м'язів і сухожиль, а також посилає постійну імпульсацію до м'язів, підтримуючи м'язовий тонус. Спеціальні мотонейрони іннервують дихальну мускулатуру - міжреберні м'язи і діафрагму і забезпечують дихальні рухи. Вегетативні нейрони іннервують всі внутрішні органи (серце, судини, залози, травний тракт, сечостатеву систему).

18

Слайд 18: Соматична і вегетативна рефлекторні дуги

19

Слайд 19

20

Слайд 20: Функції спинного мозку

21

Слайд 21

Довгастий мозок грає важливу роль в здійсненні рухових актів і в регуляції тонусу скелетних м'язів, підвищуючи тонус м'язів-розгиначів. Він бере участь в здійсненні установчих рефлексів пози (шийних, лабіринтових). Через довгастий мозок проходять висхідні шляхи слухової, вестибулярної, пропріорецептивної і тактильної чутливості.

22

Слайд 22

Типи коркових нейронів, їх функції Основними типами коркових клітин є пірамідні і зірчасті нейрони. Зірчасті нейрони пов'язані з процесами сприйняття подразнень і об'єднанням діяльності різних пірамідних нейронів. Пірамідні нейрони здійснюють ефекторну функцію кори (переважно через пірамідний тракт) і внутрішньокоркові процеси взаємодії між віддаленими один від одного нейронами. Найбільш крупні пірамідні клітини - гігантські піраміди Беца, що знаходяться в передній центральній звивині (моторній зоні кори великих півкуль). Функціональною одиницею кори є вертикальна колонка взаємопов'язаних нейронів. Крупні пірамідні клітини з розташованими над ними і під ними нейронами утворюють функціональні об'єднання нейронів. Всі нейрони вертикальної колонки відповідають на одне і те ж аферентне подразнення (від одного і того ж рецептора), однаковою реакцією і спільно формують еферентні відповіді пірамідних нейронів. У міру потреби вертикальні колонки можуть об'єднуватися в крупніші утворення, забезпечуючи складні реакції.

23

Слайд 23

Зміни функціонального стану кори відображаються в записі її електричної активності - електроенцефалограмі (ЕЕГ). Розрізняють певні діапазони частот, що називаються ритмами ЕКГ: в стані відносного спокою найчастіше реєструється альфаритм (8-13 коливань в 1 с); в стані активної уваги - бетаритм (14 і більше); при засипанні, деяких емоційних станах - тетаритм (4-7 коливань в 1 с); при глибокому сні, втраті свідомості, наркозі - дельтаритм (1-3 коливання в 1 с). На ЕЕГ відображаються особливості взаємодії коркових нейронів при розумовій і фізичній роботі. Крім фонової активності на ЕЕГ виділяють окремі потенціали, пов'язані з якими-небудь подіями: викликані потенціали, що виникають у відповідь на зовнішні подразнення; потенціали, що відображають мозкові процеси при підготовці, здійсненні і закінченні окремих рухових актів.

24

Слайд 24

25

Слайд 25

Функціональна організація вегетативної нервової системи (ВНС) Вегетативною НС називають сукупність еферентних нервових клітин спинного і головного мозку, а також клітин особливих вузлів (гангліїв), що іннервують внутрішні органи. У еферентних шляхів, що входять в рефлекторні дуги вегетативних рефлексів, двохнейронна будова (один нейрон знаходиться в ЦНС, інший - в гангліях або в інервуючому органі). Вегетативна НС ділиться на симпатичний і парасимпатичний відділи. Вищим регулятором вегетативних функцій є гіпоталамус. Окрім гіпоталамуса, нейрони, розташовані в самих органах або в симпатичних вузлах, можуть здійснювати власні рефлекторні реакції без участі ЦНС - периферичні рефлекси.

26

Слайд 26

За участю симпатичної НС протікають багато важливих рефлексів в організмі, направлених на забезпечення його діяльного стану, в т.ч. - його рухової діяльності. До них відносяться рефлекси : розширення бронхів; почастішання і посилення серцевих скорочень; розширення судин серця і легенів при одночасному звуженні судин шкіри і органів черевної порожнини (забезпечення перерозподілу крові); викид крові, що депонує, з печінки і селезінки; розщеплення глікогену до глюкози в печінці (мобілізація вуглеводних джерел енергії); посилення діяльності залоз внутрішньої секреції і потових залоз. Трофічний вплив симпатичних нервів на скелетні м'язи покращує їх обмін речовин і функціональний стан, що знімає стомлення. Симпатичний відділ НС мобілізує приховані функціональні резерви організму, активізує діяльність мозку, підвищує захисні реакції. При стресових станах симпатичні впливи мають велике значення для адаптації організму до напруженої роботи, різних умов зовнішнього середовища.

27

Слайд 27: Симпатична НС

28

Слайд 28

Парасимпатична НС здійснює: звуження бронхів, зіниці; уповільнення і ослаблення серцевих скорочень, звуження судин серця; поповнення енергоресурсів (синтез глікогену в печінці і посилення процесів травлення), посилення процесів сечоутворення в нирках і забезпечення акту сечовипускання; включення діяльності травних залоз. Парасимпатичний відділ забезпечує відновлення різних фізіологічних показників, різко змінених після напруженої м'язової роботи, поповнення витрачених енергоресурсів. Медіатор парасимпатичної системи ацетілхолін, знижуючи чутливість адренорецепторів до дії адреналіну і норадренадіну, робить певний антистресовий вплив. Також регулює функціональний стан, підтримує гомеостаз.

29

Слайд 29: Парасимпатична НС

30

Слайд 30

31

Слайд 31

Будова та функції стовбура головного мозку До складу середнього мозку входять: четверохолміє; чорна субстанція; червоні ядра. У передніх горбах четверохолмія знаходяться зорові підкоркові центри, а в задніх - слухові. Середній мозок бере участь в регуляції рухів очей, здійснює зіничний рефлекс (розширення в темноті і звуження на світлі). Четверохолмія виконують ряд реакцій, пов'язаних з орієнтовним рефлексом (напр. поворот голови і очей у бік подразника). Чорна субстанція має відношення до рефлексів жування і ковтання, бере участь в регуляції тонусу м'язів (особливо при виконанні дрібних рухів пальцями рук) і в організації рухових реакцій. Червоне ядро виконує моторні функції - регулює тонус скелетних м'язів, викликаючи посилення тонусу м'язів-згиначів. Середній мозок бере участь у ряді установчих рефлексів підтримки пози (в установці тіла тім'ям вгору).

32

Слайд 32: Будова головного і середнього мозку

33

Слайд 33

До складу проміжного мозку входять: таламус (зорові горби); гіпоталамус (підгорби). Через таламус проходять всі аферентні шляхи, за винятком нюхових. Ядра таламуса підрозділяються на специфічні (ядра перемикачів і асоціативні) і неспецифічні (здійснюють активуючий і гальмуючий впливи на невеликі області кори). Імпульси, що йдуть від таламуса в кору, змінюють стан коркових нейронів і регулюють ритм коркової активності. За участю таламуса відбувається утворення умовних рефлексів і вироблення рухових навиків, формування емоцій людини, її міміки. Таламусу належить велика роль у виникненні відчуттів, зокрема відчуття болю. З його діяльністю пов'язують регуляцію біоритмів в житті людини.

34

Слайд 34

Гіпоталамус є вищим підкорковим центром регуляції вегетативних функцій станів неспання і сну. Тут розташовані вегетативні центри, що регулюють обмін речовин з організмі, забезпечують підтримку постійності температури тіла і нормального рівня кров'яного тиску, підтримують водний баланс, регулюють відчуття голоду і насичення. Завдяки зв'язку гіпоталамусу з гіпофізом здійснюється контроль діяльності залоз внутрішньої секреції.

35

Слайд 35: Будова головного мозку

36

Слайд 36

Умовні рефлекси, їх відмінності від безумовних Безумовні рефлекси: природжені реакції; постійно існуючі реакції; видові рефлекси; є готові рефлекторні дуги; здійснюються всіма відділами ЦНС. Умовні рефлекси: придбані реакції; тимчасово існуючі реакції; індивідуальні рефлекси; утворюються нові рефлекторні дуги; здійснюються провідними відділами ЦНС.

37

Слайд 37

І.П. Павловим була розроблена об'єктивна методика вивчення умовних рефлексів, яка грунтувалася на ізоляції обстежуваного організму від сторонніх подразників, на точній реєстрації сигналу і реакції у відповідь. Дослідження проводилися на собаках в ізольованих камерах. Наприклад, після світлового сигналу собаці давалася їжа, і реєструвалося виділення слини. Після ряду поєднань цих сигналів вже одне тільки включення світла викликало виділення слини, тобто був вироблений новий рефлекс, біологічний сенс якого полягав в підготовці організму до прийому їжі.

38

Слайд 38

Механізм утворення умовного рефлексу полягає у формуванні нової рефлекторної дуги. Фази вироблення умовних рефлексів: 1. Генералізація (узагальнене сприйняття сигналу, реакція на будь-який схожий сигнал), фізіологічна основа - іррадіація збудження в корі великих півкуль. 2. Концентрація збудження (реакція на конкретний сигнал) за рахунок умовного гальмування, що виробляється, на сторонні сигнали. 3. Стабілізація (зміцнення умовного рефлексу). Різновиди умовних рефлексів: 1. Натуральні - на безумовні подразники (запах м'яса) і штучні - на сторонні сигнали (запах м'яти). 2. Наявні і слідові (на умовний сигнал, що безпосередньо передує безумов- ному підкріпленню та на його слідовий вплив). 3. Позитивні (з активним проявом реакції у відповідь) і негативні (з її гальмуванням). 4. Умовні рефлекси на якийсь час - при ритмічній подачі умовних сигналів у відповідь реакція з'являється через заданий інтервал, навіть, за відсутності чергового сигналу. 5. Умовні рефлекси першого порядку - на один попередній умовний подразник, і вищих порядків, коли безумовному підкріпленню передує поєднання 2-х сигналів (світло + звук), що послідовно подаються, - умовний рефлекс другого порядку і т.д. Умовні рефлекси в основному виробляються: у собак - 3-го порядку, у мавп - 4-го, у немовлят - 5-6-го, у дорослої людини - 20-го.

39

Слайд 39

Зовнішнє і внутрішнє гальмування умовних рефлексів По своєму походженню гальмування умовних рефлексів може бути безумовним (природженим) і умовним (виробленим протягом життя). До безумовного гальмування відносять охоронне або позамежне гальмування, що виникає при надмірно сильному або тривалому подразненні, або зовнішнє гальмування умовних рефлексів сторонніми для центрів умовного рефлексу подразниками (наприклад, порушення неміцного рухового навику в умовах змагань). Умовне гальмування виробляється за відсутності підкріплення умовного сигналу. Розрізняють декілька видів умовного гальмування : згасаюче (повторення умовного сигналу без підкріплення); диференційоване (при підкріпленні одного умовного сигналу (наприклад, звук з частотою 500 Гц) і відсутності підкріплення схожих з ним сигналів (1000, 200 Гц); запізнююче (формується при відставанні на певний відрізок часу підкріплення від умовного сигналу).

40

Слайд 40

Динамічний стереотип - система умовних і безумовних рефлексів. Він виробляється при повторенні одного і того ж порядку подразнень (ситуацій), і виражається в ланцюзі закріплених у відповідь реакцій, тобто стереотипі. Але при цьому зміна зовнішніх умов може викликати перебудову цієї системи або її руйнування, що відмічається терміном - динамічний. Як основні властивості нервової системи, І. Павлов розглядав: силу процесів збудження і гальмування; врівноваженість процесів; рухливість процесів.

41

Слайд 41

Типи вищої нервової діяльності (ВНД) З урахуванням цих властивостей І.Павлов виділив 4 типи ВНД: Сильний урівноважений і високорухливий (сангвінік) - урівноважені і високорухливі процеси збудження і гальмування. Легко перемикається з одного виду діяльності на іншій, швидко адаптується до нової ситуації. Сильний неврівноважений (холерик) - сильний процес збудження і слабкіший процес гальмування. Сильний урівноважений інертний (флегматик) - сильні і врівноважені процеси збудження і гальмування, але мало рухомий - поволі перемикається із збудження на гальмування і назад. Цей тип витривалий при тривалій роботі. Поволі, але міцно адаптується до незвичайних умов зовнішнього середовища. Слабкий (меланхолік) - слабкі процеси збудження і гальмування, з деяким переважанням гальмівного процесу, мало адаптивний, схильний до неврозів. Зате володіє високою чутливістю до слабких збуджень і може їх легко диференціювати.

42

Слайд 42

Перша сигнальна система - безпосередні подразники зовнішнього або внутрішнього середовища організму. Друга сигнальна система – це слова побаченого, почутого, написаного, вимовленого. Узагальнення сигналів 1 і 2 сигнальної системи, поява абстракцій, можливість передачі накопиченого досвіду (викнення науки, культури). Друга сигнальна система склала основу письмової і усної мови, появу математичних і нотних символів, абстрактного мислення людини. У зв'язку з цими двома системами І. Павлов розрізнив специфічно людські типи нервової системи: - мислиннєвий - переважання II сигнальної системи (50 %), - художній - переважання І сигнальної системи (25 %). Близько 25% - особи, що мають рівновагу обох систем. Відповідно цим типам є дві основних форми інтелекту людини : - невербальний (здатність індивіда маніпулювати з безпосередніми подразниками); - вербальний (здатність маніпулювати із словесним матеріалом). Ці форми визначають характер поведінкових реакцій спортсмена, зокрема, в спорті.

43

Слайд 43

Неспецифічні відділи головного мозку Неспецифічна система займає середню частину стовбура мозку. Імпульси в цю систему поступають через бічні відгалуження від всіх специфічних шляхів, в результаті забезпечується їх обширна взаємодія. Для неспецифічної системи характерне розташування нейронів у вигляді дифузної мережі, велика кількість і різноманітність їх відростків. У зв'язку з цим вона отримала назву сітковидного утворення або ретикулярної формації. Розрізняють 2 типи впливу неспецифічної системи на роботу нервових центрів: активуюче, гальмуюче. Вони служать для регулювання функціонального стану мозку, рівня неспання і регуляції познотонічних і фазних реакцій скелетних м'язів.

44

Слайд 44

Мозочок - це надсегментарне утворення, що не має безпосередніх зв'язків з виконавчими апаратами. Складається з непарних утворень - червя і парних півкуль. Основними нейронами кори мозочка є численні клітини Пуркінье. Завдяки обширним зв'язкам в них відбувається інтеграція різних сенсорних впливів, в першу чергу пропріорецептивних, тактильних і вестибулярних. Основною функцією мозочка є регуляція познотонічннх реакцій і координація рухової діяльності. За анатомічними особливостями мозочок ділять на 3 подовжніх зони: внутрішню або медіальну кору червя. Функція - регуляція тонусу скелетних м'язів, підтримка пози і рівноваги, проміжну середню частину кори півкуль мозочка. Функція - узгодження реакцій пози з рухами і корекція помилок. бічну або латеральну кору півкуль, яка спільно з проміжним мозком корою великих півкуль бере участь в програмуванні швидких балістичних рухів (кидків, ударів, стрибків).

45

Последний слайд презентации

Дякую за увагу!

Похожие презентации

Ничего не найдено