Презентация на тему: 1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати

1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1927 року при вступі до школи був записаний як Гончар ( дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері )
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
Нагороджений орденами " Слави " і " Червоної Зірки ", трьома медалями "За відвагу ", медаллю "За оборону Києва "
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
Упродовж 1946-1947 рр. О.Гончар написав романи " Альпи ", " Голубий Дунай" ( Державна премія СРСР, 1948 р.), "Злата Прага" ( Державна премія СРСР, 1949 р.),
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
Роман "Людина і зброя "(1960 р.) отримав Державну премію УРСР ім. Т.Г.Шевченка 1962 року.
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
У 1968 році опублікований роман "Собор"
Протягом 1970-1976 років письменник створив роман «Циклон» (1970), повість "Бригантина" (1973), роман "Берег любові " (1976)
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
У 1978 році Олеся Терентійовича Гончара обрано академіком АН УРСР, присуджено звання Героя Соціалістичної праці
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
як і багато інших українських письменників.
Пам'ятна дошка
Пам'ятник Олесеві в Києві...
У селі Сухе Кобеляцького району Полтавської області 28 серпня 2000 було відкрито Державний літературно - меморіальний музей-садибу Олеся Гончара. Щорічно, 3
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати
1/44
Средняя оценка: 4.3/5 (всего оценок: 6)
Код скопирован в буфер обмена
Скачать (8518 Кб)
1

Первый слайд презентации

1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати страждання і печалі світу, а усмішкою вітати його безмежну радість і таїну... Уільям Сароян

Изображение слайда
2

Слайд 2

Народився Олесь ( Олександр ) Терентійович Гончар 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області у сім’ї робітників Терентія Сидоровича і Тетяни Гаврилівни ; батько перед війною працював у приміському колгоспі (де й загинув від німецької авіабомби ), мати – на заводі металевих виробів. У цьому будинкові народився Олесь Гончар, тут він осягав універси-тетські науки, сюди приїхав 1947-го зі столиці повідомити родичів, що "став письменником "

Изображение слайда
3

Слайд 3

Батько Терентій Сидорович Біличенко перед війною працював у приміському колгоспі (де й загинув від німецької авіабомби ), мати Тетяна Гаврилівна – на заводі металевих виробів. Батьки Гончара та сестра Олександра

Изображение слайда
4

Слайд 4

Бабуся Олеся Гончара Мати й бабуся

Изображение слайда
5

Слайд 5: 1927 року при вступі до школи був записаний як Гончар ( дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері )

Изображение слайда
6

Слайд 6

У сім’ї був Шевченків «КОБЗАР», над яким «бабуся й тітки проливали сльози », коли малий Сашко читав його вечорами.

Изображение слайда
7

Слайд 7

Після закінчення семирічки в 1933 р. Олесь Гончар працює в Козельщинській районній газеті.

Изображение слайда
8

Слайд 8

Олесь Гончар – студент Дніпропетровського університету Протягом 1933-1937 років О.Гончар навчався в Харківському технікумі журналістики ім. М.Островського. Недовго працював учителем у с.Мануйлівка, потім в обласній газеті " Ленінська зміна ". Саме тоді він написав перші оповідання і повісті ( найбільш відомими з них є " Черешні цвітуть " та " Іван Мостовий ").

Изображение слайда
9

Слайд 9

У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету

Изображение слайда
10

Слайд 10

У червні 1941 р. О.Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт

Изображение слайда
11

Слайд 11

Про долю цього батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя » (1960 р.), за який у 1962 році був нагороджений державною премією ім. Т.  Шевченка

Изображение слайда
12

Слайд 12: Нагороджений орденами " Слави " і " Червоної Зірки ", трьома медалями "За відвагу ", медаллю "За оборону Києва "

Орден СЛАВИ Нагороджений орденами " Слави " і " Червоної Зірки ", трьома медалями "За відвагу ", медаллю "За оборону Києва " Орден ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ

Изображение слайда
13

Слайд 13

Воєнні умови ( він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї ) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом ...я напишу — Україні !  Сонцю її   і  степам...

Изображение слайда
14

Слайд 14

Після війни Олесь Гончар закінчує навчання, але вже в Дніпропетровському університеті. Тепер університет названо його іменем

Изображение слайда
15

Слайд 15

Перший повоєнний твір — новела « Модри камінь», надрукований 1946 р. в журналі «Україна».

Изображение слайда
16

Слайд 16

Гвардії старший сержант мінометної роти У цей час побачила світ і перша частина трилогії «Прапороносці». Того самого року О. Гончар вступає в аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР і переїздить до Києва, де відтоді й мешкає

Изображение слайда
17

Слайд 17

У 1947 році одружується із Валентиною Данилівною - жінкою, якою він був « зачарований наскрізь » усе своє життя

Изображение слайда
18

Слайд 18

Син Юрій - нейрофізіолог, працює за контрактом у США

Изображение слайда
19

Слайд 19

Донька Людмила досконало володіє англійською, переклала деякі твори Д. Дарелла, О. Гріна, Е. Хемінгуея

Изображение слайда
20

Слайд 20

Олесь Гончар в робочому кабінеті У 1947-1959 роках вийшла його повість "Земля гуде", збірки оповідань "Новели", "Весна за Маврою ", " Південь ", " Чарикомиші ", "Мама з Верховини " та ін., повісті " Микита Братусь " (1951 р.), " Щоб світився вогник ", роман-дилогія " Таврія " (1952 р.), "Перекоп" (1957 р.), книгу нарисів " Зустрічі з друзями " (1950, про Чехословаччину ), "Китай зблизька " (1951р.).

Изображение слайда
21

Слайд 21: Упродовж 1946-1947 рр. О.Гончар написав романи " Альпи ", " Голубий Дунай" ( Державна премія СРСР, 1948 р.), "Злата Прага" ( Державна премія СРСР, 1949 р.), які склали трилогію " Прапороносці “, вперше опубліковану в журналі " Вітчизна "

Изображение слайда
22

Слайд 22

У 1959-1971 роках Олесь Гончар є головою правління Спілки Письменників України, 1959-1986 роках – секретарем правління Спілки письменників СРСР Особняк Лібермана, в якому розташований головний осідок Спілки письменників України

Изображение слайда
23

Слайд 23: Роман "Людина і зброя "(1960 р.) отримав Державну премію УРСР ім. Т.Г.Шевченка 1962 року

Изображение слайда
24

Слайд 24

У 1961 році вийшла книга нарисів " Японські етюди ", у 1963 році – роман у новелах " Тронка " ( Ленінська премія, 1964 р.)

Изображение слайда
25

Слайд 25: У 1968 році опублікований роман "Собор"

Изображение слайда
26

Слайд 26: Протягом 1970-1976 років письменник створив роман «Циклон» (1970), повість "Бригантина" (1973), роман "Берег любові " (1976)

Изображение слайда
27

Слайд 27

Олесь Гончар з дружиною Валентиною і донькою Людмилою біля Троїцького собору Олесь Терентійович веде величезну громадську роботу. Він — депутат Верховної Ради СРСР та Української РСР. Був головою Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру.

Изображение слайда
28

Слайд 28: У 1978 році Олеся Терентійовича Гончара обрано академіком АН УРСР, присуджено звання Героя Соціалістичної праці

Изображение слайда
29

Слайд 29

Олесь Гончар на Форумі Миру в Парижі Твори О.Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

Изображение слайда
30

Слайд 30

У 1992 році Гончару присвоєно почесний ступінь доктора Альбертського університету (Канада).

Изображение слайда
31

Слайд 31

У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі ( Англія ) визнав О.Гончара " Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років "

Изображение слайда
32

Слайд 32

Олесь Гончар на дачі в Кончі-Озерній. Травень, 1995 р. Останнє прижиттєве фото Помер О.Гончар 16 липня 1995 року, похований у Києві на Байковому кладовищі.

Изображение слайда
33

Слайд 33

У 2005 році Президент України присвоїв Олесеві Гончару звання Герой України (посмертно)

Изображение слайда
34

Слайд 34

Гончар – сценарист

Изображение слайда
35

Слайд 35

Изображение слайда
36

Слайд 36

Изображение слайда
37

Слайд 37

Київський будинок, де мешкав Гончар,

Изображение слайда
38

Слайд 38: як і багато інших українських письменників

Изображение слайда
39

Слайд 39: Пам'ятна дошка

Изображение слайда
40

Слайд 40: Пам'ятник Олесеві в Києві

Изображение слайда
41

Слайд 41: У селі Сухе Кобеляцького району Полтавської області 28 серпня 2000 було відкрито Державний літературно - меморіальний музей-садибу Олеся Гончара. Щорічно, 3 квітня та 14 липня у музеї проводяться літературно-музичні вечори пам′яті письменника

Изображение слайда
42

Слайд 42

«… Радянський режим… намагався зробити з Гончара слугу Системи, та не зумів. Не зміг. Не вийшло і не могло вийти. Бо Олесь Гончар – і як людина, і як громадянин, і як майстер – є втіленням українського вибору »

Изображение слайда
43

Слайд 43

Любов і віра, й непоборність – Одного кореня й стебла, І вашої душі соборність Шевченкового джерела. Сльоту, спекоту й завірюху Зазнав наш рід з усіх доріг... Собор душі і думки, й духу Беріг нас вічно – і зберіг. Олесь Гончар

Изображение слайда
44

Последний слайд презентации: 1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати

Изображение слайда